Читаем Мертва зона полностью

Вона сиділа, слухала, як завиває вітер, і дивилася на Джонні. Бинтів на ньому вже не було. На чолі, за дюйм над правою бровою, починався нерівний шрам і зникав під волоссям. У тому місці пробилася сивина, і Сейра мимоволі згадала Коттона Хоуса — детектива з романів про 87-у поліційну дільницю[18]. Вона не добачила в Джонні ніяких разючих перемін, окрім того, що він схуд, — але так і мало бути. На ліжку лежав і міцно спав звичайний собі молодий чоловік, що здавався їй майже незнайомим.

Сейра нахилилась і легенько поцілувала його в губи, так наче сподівалася обернути на новий лад давню казку й своїм поцілунком збудити його від сну. Та Джонні й далі спав.

Вона повернулася до свого помешкання у Візі, лягла на ліжко й заплакала, а надворі гуляв по темному світу вітер, женучи перед себе купи жовтого й червоного листя.

У понеділок Сейра сказала Уолтові, що коли він справді хоче купити їй обручку з діамантиком — «тільки з манюсіньким, май на увазі», — вона буде рада й з гордістю її носитиме.

Такий був 1971 рік для Сейри Брекнелл.

На початку 1972-го Едмунд Маскі пустив сльозу під час палкої промови перед службовою резиденцією чоловіка, якого Санні Еллімен назвав «плішивим холуєм». На первісних виборах Джордж Макговерн сплутав усі розрахунки, і Лоуб радісно оголосив у своїй газеті, що нью-гемпширці не люблять плаксіїв. У липні Макговерна обрали кандидатом на президентський пост. Того ж місяця Сейра Брекнелл стала Сейрою Хезлітт. Вони з Уолтом обвінчались у Першій методистській церкві в Бангорі.

Менш ніж за дві милі звідти лежав у своєму непробудному сні Джонні Сміт. І коли Уолт поцілував її перед усіма родичами й друзями, що зібралися на шлюбну церемонію, Сейра з болем і жахом згадала про нього. «Джонні!» — пронизало її, і вона побачила його такого, як отоді, коли в кімнаті спалахнуло світло: наполовину Джекіла, наполовину — злісно вискаленого Хайда. На мить вона аж завмерла в Уолтових обіймах, а тоді все минуло. Чи то був спомин, чи то привиддя, але воно зникло.

Після довгих роздумів і розмов з Уолтом вона запросила на весілля й батьків Джонні. Приїхав тільки Герб. На вечері Сейра спитала його, чи гаразд із Вірою.

Він озирнувся, побачив, що на якусь хвилю вони зосталися самі, й швидко допив своє віскі з содовою. За останні півтора року він постарів років на п’ять, подумала Сейра. Чуприна його порідшала. Зморшки на обличчі стали глибші. Тепер він носив окуляри, почуваючи себе незручно, як і кожен, хто ще не звик до них, і з-за несильних скелець насторожено дивилися згорьовані очі.

— Ні… не зовсім, Сейро. Як по правді, то вона тепер у Вермонті. На одній фермі. Чекає кінця світу.

— Що?

Герб розказав, що півроку тому Віра зав’язала листування з групою людей, душ із десяти, що називають себе Американським товариством Судного дня. Очолюють товариство якісь містер і місіс Стонкерси з Расіна, штат Вісконсін. Ті Стонкерси твердять, що, коли вони відпочивали десь поза містом, їх підібрала летюча тарілка й відвезла в царство боже, яке міститься не в сузір’ї Оріона, а на подібній до Землі планеті, що обертається навколо зірки Арктур. Там вони спілкувалися з ангелами й бачили рай. Їх повідомили, що кінець світу вже от-от, наділили телепатичним даром і відіслали назад на Землю зібрати невеликий гурт вільних рабів божих для першого, сказати б, човникового рейсу на небеса. Отож з’їхалися ті десятеро, придбали ферму на північ від Сент-Джонсбері й сидять там уже з півтора місяця, чекаючи, коли прилетить та божа тарілка й забере їх.

— Але ж це схоже… — почала була Сейра і прикусила язика.

— Я знаю, на що це схоже, — сказав Герб. — На божевілля. Те місце обійшлося їм у дев’ять тисяч доларів. А там нічого й нема, окрім напіврозваленого фермерського будинку та двох акрів негодящої, порослої чагарями землі. Віра внесла сімсот доларів — усе, що могла нашкребти. Зупинити її не було ніякої змоги… хіба що замкнути на замок. — Він помовчав, тоді всміхнувся: — Та не варто говорити про такі речі на вашому весіллі, Сейро. У вас із чоловіком усе має бути якнайкраще. Я певен, що так і буде.

Сейра всміхнулась у відповідь, як тільки могла.

— Дякую, Гербе. А ви… ви гадаєте, вона…

— Повернеться? Авжеж. Якщо до зими не настане кінець світу, напевне повернеться.

— Ой, я щиро бажаю вам тільки всього найкращого, — сказала Сейра і обняла його.

5

На фермі у Вермонті не було опалення, а тарілка все не прилітала, і в кінці жовтня Віра повернулася додому. Тарілка не прилетіла тому, сказала вона, що вони ще не сподобилися царства божого, не зреклися всього суєтного й гріховного у своєму житті. Але настрій у неї був піднесений і натхненний. Уві сні Господь явив їй знак. Вона не доконче полине в царство боже на летючій тарілці. Їй, як вона дедалі дужче вірила, судилось інше призначення: бути проводирем свого сина, напроваджувати його на праведну путь, коли він прокинеться від сну.

Герб зустрів її, приголубив як міг, — і життя їхнє пішло своїм звичаєм. Джонні лежав у коматозному сні вже два роки.

6