Читаем Холодний Яр полностью

— А ти, певно, теж охналі на поході у ковалів робиш? Всі ви про кожух зимою думаєте. У мене кожний козак ще з літа на дві гострих перековки нерухомий запас возив. Та ще у врангелівських складах англійських підков, охналів та гвинтів набрав. Я тепер воджу Будьонного, як коропа на вудці. Я сто верстов за добу увійду, а він їх три шкандибає. Коні підбиваються, не доглядає їх козачня — на селян спускається, міняє коней у селах, а що той селянський кінь, хоч би й найкращий, варта, як він до сідла і походу не призвичаєний! У мене, не догляне козак коня — голову відрубаю!

Права рука батька — чорноморський матрос Щусь — нагадав Махнові, що судді з полків чекають.

— Кажи — хай увійдуть. А ви, —звернувся до нас, — підождіть кілька хвилин, умовимося ще куди вирушати.

Хмара загикнувся було, що хоче до моря прогулятися. Махно засміявся:

— Таж звідтіль облава на мене йде! Як перескочиш через дві дивізії — гуляй! Підожди — у мене суд скорий. Сідайте за той стіл.

Увійшли чотири представники з частин до воєнного суду. Мали судити фуражира з кулеметного полку за те, що він, видані йому штабом гроші на купівлю вівса і харчів для козаків, пропив і під п'яну руку пороздавав веселим молодицям. Актів жадних не писалося. Головував сам Махно.

Варта ввела підсудного — гарного поставного хлопця у бекеші. Обличчя вже мав списане нагайкою, видко «батько» вже з ним «розмовляв«.

Махно вп'явся поглядом в нього як яструб в курча. — Де гроші товариські?! Пропив?!

— Помилуй, батьку! Затемнення на мене зайшло...

— Я тобі довіряв?! Товариство тобі довіряло?! — Пошол вон!

Варта вивела підсудного.

— А може-б так, батьку, прочухати шомполами, та й хай би вже так було. Хлопець бойовий, заслужений, — ще нам придасться — несміливо одізвався один із суддів.

Махно вдарив до стола долонею:

— Розстрілять!

— Ну то — розстрілять... — одізвалося чотири луни за столом. Суд був скінчений. За хвилину на городі бухнуло два постріли. Присуд був виконаний.

Умовляємося з Махном, що вийдем із Рівного в одному напрямку, а потім він піде в напрямку Києва, а ми на Умань, відтягаючи на себе частину будьоновців.

За кілька хвилин вже гупали червоні гармати, що обстрілювали махнівські роз'їзди. Виступаєм усі. Прикривати відворот, відбити можливий напад доганяючої червоної кінноти залишається в лаві на полях за Рівним із півтораста тачанок, кожня запряжена трійкою добрих коней. Була це може п'ята частина кулеметного полку. Я залюбувався маневруванням тачанок на полях. Таж кіннота, лише... замість коня — три коні з міцною бричкою; замість їздця з шаблею і рушницею — три вояки із станковим кулеметом. Півтораста кулеметів — сімдесятьп'ять тисяч куль на хвилину... Хай тут кіннота «вкусить» на відкритих полях. Український степовий «бандит» Махно перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна частина може бути окремою тактичною одиницею.

Відділяємося від махнівціа на очах будьонівських роз'їздів на обрії. Ще до вечора ув'язалося за нами два будьоновських полки по п'ятьсот-шістьсот щабель кожний, з дивізіоном легкої артилерії на додаток. Ув'язалися і вже не покидалися. Другого дня довідуємося, що один із тих полків, як на сміх, саме був 84-ий полк, що під його прапором ми партизанили, а документами його адьютанта я послуговувався.

За Глодосами догнав він нас у відкритій степовій місцевости серед дня. Коні, видко, мав кращі від інших полків і хоч не в силі був нас насісти, але й не відставав, не спускав нас з очей.

Можна було б і дати йому бій, лише той бій для нас був безцілевий, невартий жертв, а як би підоспів до будьонівців ще й другий полк — мігби для нас зле скінчитися.

Ситуацію розв'язав Баранів. Ізсадив в руху чотирнадцять своїх «люйсістів» із запасовими кружками в торбах і заліг із ними за високою, порослою сухими бур'янами межею обабіч дороги. Покинувши Бараніва, йдем риссю дальше. Будьоновці здоганяли нас теж колоною. Задивлені за нами, попали під вогонь чотирнадцяти кулеметів з віддалі кількадесять кроків. Перший ескадрон поліг майже весь. Злякавшись такої несподіванки, полк повернувся і дав драпака. Затримуємся і посилаєм тачанки за «люйсістами». Баранів привіз із собою ще й раненого будьоновця. Той оповів, що червоні приймають нас за донців-будьоновців, що перейшли на бік Махна. Даний приказ — щоб там не було, повертаєм увечері в напрямку Голованівська. Відпочивши перед ранком пару годин, знову міняєм напрямок. Та пополудні будьоновці — оба полки разом — знову вже насідали нам на хвіст. Перемучивши коней, дають нам ніч відпочити. Удень знову перегони, гонимося й наступної ночі. Так, з короткими перервами, кілька днів і ночей. Беремо нарешті махнівську тактику і останками сил робимо за добу майже стокілометровий зикзакуватий перехід. В'їдливі наганячі загубили наш слід.