Читаем Холодний Яр полностью

Розкладаємо на столі Хмарину «десятиверстку» і починаєм ворожить, як краще «батька Вернигору» на сільце вхопити. У селі незручно. Маєм ще час засідку робити, тим більше, що йтиме загін через ліс над річкою Гнилим Тикичем. Аби тільки вдалося оточити, битися ж із «своїми» напевно не буде.

Виминаємо далеко ночівлю «петлюрівців» і світанком заховуємося двома широкими лавами у лісі обабіч дороги, що нею мав проходити загін «батька Вернигори«.

Тачанки з кулеметами станули дальше на дорозі, за заворотом, щоб не було їх видно.

Стояли годин зо дні. Тиснув гарний морозець. Перемерзли і хлопці і коні. А «батька» не чувати.

Кінцями лав, що мали замкнути дальшу дорогу, командували ми удвох із Хмарою. Кінцями, що мали замкнути відворот — Чорнота із Загороднім.

Почали вже сумніватися, чи піде цією дорогою. На дорозі почувся хід коней, запряжених у сані. Хто їде — з-поміж дерев здалека не видно. Спинити — діло тачанок. Там, звичайно, спинили, а що мій кінець лави був найближчий до тачанок — прибіг до мене зв'язок.

— Дядька, що був учора в штабі, затримали. З ним за візника другий — теж не місцевий.

— Добре. Зв'язати обох.

— Вже зв'язані. Просить, щоб до командира або воєнкома їх відвести.

Іду до тачанок. Дядько сидить на санях із зв'язаними руками і ногами. Шнурків хлопці не жалували, з наказу Хмари кожний козак мав із собою метрів зо два. Вчорашній «знайомий» усміхнувся до мене і заговорив зовсім інтелігентно.

— Товариш адьютант! То маленьке непорозуміння.

— Що непорозуміння?! Що ти шпигун з банди Вернигори?! Я ще вчора це знав! Де банда?!

— Повторюю, що це непорозуміння. Я не маю права говорити вам того, що скаже вам сам Вернигора, бо він такий Вернигора, як ви Хмара. Я і цього не мав права вам сказати, та коли так склалося, що ви на нас засіли, то треба запобігти, щоб не було жертв. Прошу вас — не стріляйте, як загін надійде. Переговоріть з начальником. Звідти стріляти не будуть. Найкраще — пошліть мене, я йому все виясню.

На дорозі почувся хід других саней. Кулеметчики побігли з наготовленими рушницями до завороту. «Знайомий» усміхнувся:

— Це теж наші. Без зброї. Загін надійде приблизно за годину.

Зв'язали ще двох «немісцевих«. Ще є час. Їду до Хмари, а з ним разом до Чорноти і Загороднього. Порадившись, зміняєм плян. Оточувати і атакувати — все таки, в замішанні, може хтось утекти в ліс. Краще, як загін «батька» в'їде між наші лави, я піду із «дядьком» на переговори до «Вернигори» і запропоную до вияснення справи здати зброю.

Вернувшись, наказую розв'язати «знайомого» і відводжу його набік.

— Кажіть просто — чому ми маєм не стріляти по банді?! Тільки не беріть нас на жадні «фокуси», бо втекти ні вам, ні тим вже не вдасться. Сімсот кіннотчиків стоїть з обох боків у лісі, а з будьоновцями — жарти погані.

— Я вам скажу. Тільки прошу вас не згадувати про те начальникові. Тільки він має право те говорити, нам заборонено під страхом розстрілу. Ми — ніяка банда, тільки особливий загін Вучека по боротьбі з бандитизмом. Жупани, прапор — то тільки маскарада, приманка на бандитів.

Роблю заклопотану міну.

— Ну, бачте, може воно і так, але нас вислав штаб дивізії зліквідувати власне банду Вернигори.

— То непорозуміння.

— Можливо. Зараз я поговорю з комполка.

Відводжу «дядька» до тачанки. За кілька хвилин вертаюся.

— Справа така. Підете зо мною назустріч вашому начальникові пояснити йому справу і скажемо, щоб загін склав зброю. Відведемо вас до штабу дивізії — хай там роблять, що хотять. На себе брати відповідальности не хочемо.

— Та хай вже й так. Кажу, тільки — аби без жертв обійшлося. Бо і вас за те не похвалять.

— Чи загін висилає вперед роз'їзди?

— Переважно ні. Пощо? Чотири агенти ще звечора вперед поїхали. Ну і ми вперед виїхали. А двічі стільки агентів тил та боки охороняє, — додає задоволене агент, мовляв, бач як у нас добре поставлено!

За півгодини у лісі почулася пісня кінноти «Ой гук мати гук». Тачанки наготовили кулемети. Як загін наблизився, виходжу з агентом до завороту дороги. Вглядівши нас, начальник спинив відділ і під'їхав до нас з незадоволеною міною.

Спитав:

— Що сталося, Лисий?

Агент рухнув бровами і руками.

— Сталося непорозуміння, товаришу начальник. Будьоновці приняли нас за банду, ну і... прислідили. Тепер ми оточені — сімсот кіннотчиків у лісі. Кажуть, щоб ми здали зброю, до вияснення.

»Вернигора» глянув по лісі.

— Як оточені?

Прикладаю руку до шапки:

— Так є — оточені. Прошу переконатися.

Закладаю в рот пальці і посилаю в ліс умовний свист. Начальник вилаявся і зліз з коня.

— Чи не можна б без комедій?! Ви хто такий?

Витягаю документ.

— Адьютант 84 кавполка.

— До ста чортів! Та ж ви у Криму недавно були!

— Були. Тепер вся 11 дивізія вийшла на Махна і ліквідацію банд.

— Так от що, товаришу. Як бачу — то мій агент вже вам щось трохи пояснив. Не потребуєте тягнути сюди червоноармійців, щоб потім непотрібно язиками плескали. Ось мій документ. Я уповноважений ВУЧЕКА — Алов. Можете переглянути і можемо собі порозумітися — кожний в свою дорогу.

Поміж деревами виткнулися перші кіннотчики наших лав.

Загін заворушився. Начальник нервово глянув на своїх.