Читаем Холодний Яр полностью

Оля поїхала в розвідку, вночі вернулася. Червона частина була наша «стара знайома»: бригада внутрішньої служби, що її недавно ми побили на Черкащині. До неї прилучили якусь частину, розбиту на польському фронті, збільшили кінноту. Несе дальше «внутрішню службу».

Про нашу гостину у Вербівці червоні вже знають. Оля винесла вражіння, що будуть нас «ліквідовувати».

Раненько виступаєм ближче до бригади. Затримуємося у Лозанівці. Наніч знову міняєм місце. Другого дня упіймали шпигуна червоних; признався, що плянують напасти на нас підчас ночівлі. Стоять у Ташлику.

Бригада переважала нас числом, мала дві гармати. Вступати в відвертий бій з нею не було розрахунку. В такому бою можна перемогти, але не знищити. Тієї самої думки був певно і штаб червоних.

Зо три дні водимося «вимацуючи» і обдурюючи себе взаїмно напрямками руху. Наш об'єднаний штаб рішив на «дискусійній» нараді, що треба противника зачепити, а потім трохи поводити за собою.

Світанком міцні роз'їзди чорнолісців обстріляли ворожі застави під селом, де ночувала червона бригада. Згодом піші холодноярці, залишивши за горбом підводи, пішли лавами до села, а побачивши широку лаву червоних, що виступила назустріч, відступили, сіли на підводи і поїхали. Кілька гранат, пущених ворожими гарматами наздогін, не зробили ніякої шкоди. Кінні роз'їзди, тримаючись на далекий стріл від червоних, подразнювали їх час-до-часу стріляниною. Із сімдесять червоних кіннотників пробували доганяти, але задалеко не виривалися. По кількох кілометрах наша піхота дала під селом легенький бій, здалека, і поїхала дальше. Червоні «загазардувалися» і вже не відставали до вечера. Набравши у стрічних селах підвід, ворожа піхота вже їхала; «догнавши» йшли лавою, потім знову сідали на підводи. Заночували в сусідніх селах.

Звечора ми не затримували селян, що їхали або йшли через наше село в напрямку противника, а коло півночі виступили до другого села, кілометрів за вісім, убік від попереднього напрямку. Попівночі, червоні обійшовши полями село, де ми були увечері, повели на нього «сліпий» наступ. Ранком, зачеплені нашими роз'їздами, що показали їм наш новий напрямок, знову пустилися доганяти.

Крутили червоною бригадою, «як циган сонцем» ще три доби, аж поки, змінивши ще раз напрямок, привели її під знайомі ліси. Ми заночували в Бондуровій, червоні — в Баландиній, Петренко послав зв'язка до Кваші, щоб «змобілізував» третій курінь. У Бондуровій, на зміну, стали на ночівлю відразу звечора. Червоні вже не наступали на п'яти, а йшли назирцем, вичікуючи очевидно відповідної ситуації.

Увечері нараджуємося, що «накриєм» червону бригаду десь поблизу Івангорода — Бовтишки, але треба добре вияснити її теперішню не тільки кількісну, а й якісну вартість. Оля — добра розвідчиця, але ж вона тільки відважна дівчина... Краще, як би поглянув на противника власним оком хтось із старшин. Засвербів чортик бажання перчених пригод; кажу отаманам, що залишуся завтра в Бондуровій з Олею і все висвітлю. Чорнота запротестував; не хотів втратити побратима. Петренко теж не погоджується.

— Ти мені можеш бути потрібним. Залишиться хтось інший.

— Коли ж мені найлекше це зробити і не попастися.

— Чому?

— Бо передягнуся за дівчину.

Отамани засміялися. Хмара глянувши на мої, тоді ще рожеві полички і уста — підтримав мене. «Внесок» мій нарешті, по сперечках, вдалося мені провести.

Ще задовго до світа, у хаті симпатичної напівінтелігентної вдови по повстанцеви взялися ми з Олею до роботи. Шістнадцять років тому чоловік не мав ще великого клопоту із заростом: обшкрябав сухою бритвою те, що гордо називав вусами і міг добрий тиждень не признаватися до мужеського роду. Одягаюся, як і Оля, в звичайну одіж місцевої дівчини-селянки. Високі мисливські чоботи і сині кавалерійські штани прикрила рясна малинова спідниця. Запасовий Олін нагрудник, вбравши у себе солідну порцію клоччя, замінився на моїх грудях в зовсім приличні дівочі персі. Між ними зачепилася гачком за коронку ручна граната «Мільса», а все разом прикрила вдовина, байкова блюзка. Поверх дівоча свитка з доморослого сукна, на голову старенька тернова хустина, — під нею Оля скомбінувала з мойого ж таки волосся льочки, що кокетливо вибиралися на зовні. Пробую кілька разів, чи добре витягати крізь прорізані кишені свитки і прорізи по боках спідниці два велико каліброві «кольти», що спочивали в кишенях штанів. Грубі кулі в револьверах були легко розпиловані пильником на кінцях. Як така саморобна «дум-дум» попаде в голову, то, звичайно, залишає від неї одні спогади; не треба вдруге поправляти, а це в «слизьких» обставинах дуже важне.

Удосвіта наші виступили з села. Коло дев'ятої в'їхала до Бондурової червона кіннота.

Лузаючи смажені гарбузові зернята, стою коло вдовиних воріт з маленькою дівчинкою на руках і приглядаюся до кіннотчиків. Коні й верхівці були можливі, не останньої бойової вартости на перший погляд.