Читаем Холодний Яр полностью

Сидить за столом, обнявши вдовичку, а вона вже хилиться — перебрала самогону. Лопата ще пару чарок вихилив і лягають спати. Зачекав я годину — починаю коло хати ворожити — як до середини достатися.

Вибирати те вікно — можуть прокинутися. Можна через друге до комори — а ну ж бо комора замкнена. Сливка під хатою до стріхи тулиться. Знайшов ще дрючок — видрався на покриття. Прорізав кинджалом та пробрав сніпки — спустився на горище. По драбині у сіни. Пробую двері на двір — засунені. Відхиляю тихо хатні — храплять мої голубки обоє на ліжку, аж луна по хаті йде. Відшукав напомацки у запічку макогона, погладив ним по голові і Лопату і вдовичку, щоб приголомшити на якийсь час, тоді зв'язав гарненько руки, ноги пасмами ниток — вдовичка їх на жердці досить розвісила, заткнув у роти по ганчірці і... маю вже час розглянутися.

Засвітити не можна, щоб вартовий бува за чим під вікно не підліз. Намацав у сінях мішок високий із збіжжям. Висипав на долівку, спакував у нього непритомного Лопату, відімкнув вікно на город, витягнув на двір і поніс. Важкий д'явол, та так мені весело нести. За селом вже прочунявся — почав бурикатися. Скинув я мішок з плечей, намацав голову, погладив ручкою «нагана» — заспокоївся знову на якийсь час. Дальше на полі, як почав знову бурикатися, думаю — що буду чорта двигати, хай своїми ногами йде. Висипав його з мішка, розв'язав ноги — йди! Не хоче. Підведу — назад сідає. Нема ради — треба пакувати і дальше нести. Як забрикається — приглушу. Так і приніс...

Відсапувався.

— На чорта ж ти його двигав — було в хаті прикінчити...

— Та що ви говорите. Як би ж то виглядало? Я його розпитаю ще, як мій синок виглядав...

Лопата, вже без ганчірки у роті, мовчки слухав оповідання Петра. Апатія чередувалася в його очах із злістю — звичайно на самого себе. Почувши, що Петро збирається «розпитувати» про синка, Лопата скрипнув зубами і зажмурив очі.

На знак Петренка козаки підхопили зв'язаного карателя і понесли корчами до землянок. Тепер уже може довідатися, де зимують «холодноярські бандити»... Змучений Петро ніс за ним мішок. Ростелив його на галявці між корчами, коло штабової землянки.

— Положіть приятеля тут — хай полежить, поки я щось з'їм.

Поки Петро підкріплявся у землянці — пробуєм нав'язати з Лопатою розмову. Та даремно. Мовчав, стиснувши уста і брови. Знав, що нема вже сили, яка моглаб вирятувати його від смерти.

Поснідавши, Петро вийшов із землянки з старою позубленою шаблею, що нею дід Гармаш перегортав вогонь у печі. Відходимо набік, щоб не перешкоджувати розмові «приятелів».

Ставши над Лопатою, Петро сперся шаблею на нього і з спокійною міною дивився йому в обличчя. Тупа шабля повільно вгрузала у жирний живіт Лопати. Заричав крізь стиснуті зуби. Петро покрутив шаблею і дав їй інший напрямок. «Забий відразу — я тебе прошу!» — вирвалося благально з грудей карателя. Петро усміхнувся.

— А чи моя Христя дуже у тебе просилася?

Лопата заціпив зуби і глухо ричав.

— Добре — заб'ю відразу, але як оповіш мені як мій синок виглядав, подрібно, як ти його викинув з матері, чи кричав уже, чи ручками рухав... Оповідай.

Лопата ричав.

Шарпаю Петренка за рукав.

— Отамане, піду скажу, щоб прикінчив. Почорта ця комедія!

Чорнота поклав мені на плече руку.

— Не мішайся. Не твоїй жінці він живіт розпоров, не ти його півтора десятка верстов на плечах ніс.

Петро «розпитував» дальше. Відкинувши шаблю, витягнув ніж і присів коло Лопати. Повернувши за ніс голову, показав на вхід до землянки.

— Бачиш — отут холодноярці зимують. У цій землянці штаб, от там друга, третя, отам коні...

— Як зайти вночі звідтіль, або звідтіль і раптово наскочити — можна усіх під землею замкнути. Роздивися добре, бо ти ще живий у Кам'янці будеш, з приятелями чекістами побачишся. Тільки вже не скажеш їм нічого...

Розважив дулом револьвера затиснуті зуби і, вхопивши язик Лопати, відрізав половину ножем.

— І не напишеш...

Обережно, щоб не ушкодити артерій, підважив і перетяв сухожилля на обох руках.

— І не поведеш. — Зробив те саме на ногах. Поростинав і зняв пасми конопляних ниток, що ними був обмотаний Лопата. Лежав тепер з обезаладненими руками й ногами, викидаючи рухом голови кров із рота. Глухо стогнав, але дужий організм колишнього чигиринського багатія-злодійського батька і каторжника ще не збирався розлучатися з життям.

Петро підійшов до нас.

— Пане отамане, поможіть якось «приятеля» до Кам'янки відставити. Аби на кам'янську дорогу — там хтось забере і завезе.

Думка сподобалася і Петренкові і Чорноті. Запитавши згоди отамана, Андрій наказав виводити із землянки й сідлати коні. Принесли два тонких деревця на ноші, винесли із стайні дергу. Андрій дергу відкинув.

— У мене Лопата вартий на килимі до Кам'янки вернутися. Зчепили на дрючках килим і Лопата, коливаючись між двома кіньми, поїхав до повітового центру Чигиринщини.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941
100 мифов о Берии. Вдохновитель репрессий или талантливый организатор? 1917-1941

Само имя — БЕРИЯ — до сих пор воспринимается в общественном сознании России как особый символ-синоним жестокого, кровавого монстра, только и способного что на самые злодейские преступления. Все убеждены в том, что это был только кровавый палач и злобный интриган, нанесший колоссальный ущерб СССР. Но так ли это? Насколько обоснованна такая, фактически монопольно господствующая в общественном сознании точка зрения? Как сложился столь негативный образ человека, который всю свою сознательную жизнь посвятил созданию и укреплению СССР, результатами деятельности которого Россия пользуется до сих пор?Ответы на эти и многие другие вопросы, связанные с жизнью и деятельностью Лаврентия Павловича Берии, читатели найдут в состоящем из двух книг новом проекте известного историка Арсена Мартиросяна — «100 мифов о Берии».В первой книге охватывается период жизни и деятельности Л.П. Берии с 1917 по 1941 год, во второй книге «От славы к проклятиям» — с 22 июня 1941 года по 26 июня 1953 года.

Арсен Беникович Мартиросян

Биографии и Мемуары / Политика / Образование и наука / Документальное
Странствия
Странствия

Иегуди Менухин стал гражданином мира еще до своего появления на свет. Родился он в Штатах 22 апреля 1916 года, объездил всю планету, много лет жил в Англии и умер 12 марта 1999 года в Берлине. Между этими двумя датами пролег долгий, удивительный и достойный восхищения жизненный путь великого музыканта и еще более великого человека.В семь лет он потряс публику, блестяще выступив с "Испанской симфонией" Лало в сопровождении симфонического оркестра. К середине века Иегуди Менухин уже прославился как один из главных скрипачей мира. Его карьера отмечена плодотворным сотрудничеством с выдающимися композиторами и музыкантами, такими как Джордже Энеску, Бела Барток, сэр Эдвард Элгар, Пабло Казальс, индийский ситарист Рави Шанкар. В 1965 году Менухин был возведен королевой Елизаветой II в рыцарское достоинство и стал сэром Иегуди, а впоследствии — лордом. Основатель двух знаменитых международных фестивалей — Гштадского в Швейцарии и Батского в Англии, — председатель Международного музыкального совета и посол доброй воли ЮНЕСКО, Менухин стремился доказать, что музыка может служить универсальным языком общения для всех народов и культур.Иегуди Менухин был наделен и незаурядным писательским талантом. "Странствия" — это история исполина современного искусства, и вместе с тем панорама минувшего столетия, увиденная глазами миротворца и неутомимого борца за справедливость.

Иегуди Менухин , Роберт Силверберг , Фернан Мендес Пинто

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Проза / Прочее / Европейская старинная литература / Фантастика / Научная Фантастика / Современная проза