Читаем Холодна Гора полностью

Царат надавав революціонерам можливість заміни судового залу на народну трибуну з метою викриття утисків. Сталінська ж диктатура закрила всяку дорогу борцеві за свободу до народних мас.

Поза тим, однак, я не є борцем за свободу в Радянському Союзі.

Я втратив віру в те, що сталінську диктатуру можна якось змінити зсередини. «Організації не зникають самі, коли приходить історичний кінець їхньому існуванню. Їх треба знищувати», — говорив мені кілька років тому двадцятирічний Коля Р. в розмові на Червоній площі на тлі грізних веж Кремля. В той же час я ще вірив у еволюцію диктатури, у відновлення свобод. Молодий Коля виявився мудрішим.

Ні, цей шлях не для мене. Мій шлях був ясний. Мої думки були не для суду. Я не збирався на суді зводити рахунки. Я маю відповідати лише за свої слова та вчинки, а вони ніде не виходили за межі радянської легальності.

Якби ДПУ мало надприродну можливість довідуватися про думки людей своєї країни, ніхто б не був гарантований від арешту. Але тоді гебісти мали б першими йти до ув’язнення: ніхто краще за них не знав, що діється в країні.

Мій шлях був ясним. Доки мені стане снаги, буду боротися за кожну літеру в протоколі. У своєму зізнанні я не буду відмовлятися від жодного слова, яке зірвалося з моїх вуст. До моїх же думок слідчому немає ніякого діла. Диктатор змушує нас до дволикості. Якщо з людей своєї країни, що так же люблять волю й правду, як і люди інших народів та інших країн, він робить банду шахраїв, то не повинен вимагати, аби у в’язницях ДПУ лунали наші правдиві погляди.

Я не сказав нічого, що могло б слугувати предметом звинувачення в державній зраді, і не вчинив нічого, за що суддя міг би мене засудити.

Таке рішення принесло мені спокій. Упродовж наступних днів допитів не було. Я зайнявся читанням книжок та статистичними підрахунками. Почував себе добре.

Через декілька днів Полевецький викликав мене знову. Почав допит стосовно конфлікту в інституті. НКВС інкримінувало мені, що я організував багатьох провідних наукових працівників і з цією групою саботував наукову роботу в інституті, яка стосувалася оборони країни. То було дуже тяжке звинувачення. Боротьба проти обороноздатності країни вважалась її зрадою. Я викладу цю справу пізніше.

Мій наступний слідчий лейтенант Рєзніков займеться цим питанням дуже детально, оскільки вирішить приписати мені страшні злочини.

Полевецький теж поставив собі за мету за будь-яку ціну вибити з мене визнання своєї вини щодо конфлікту в інституті. Він почав пінитись. На відміну від своєї звичної формальної й бюрократичної методи вести допит кричав і обзивав мене неможливими для відтворення назвиськами. Але це не допомогло, я не змінив своєї позиції. Тоді він пообіцяв замордувати мене до смерті. Почав будити мене по ночах.

Годинами допитував, потім велів випроводити мене з тим, щоб через десять хвилин привести знову. І так до восьми разів упродовж однієї ночі. Та, оскільки його самого ніхто не підміняв, ця процедура виснажувала його так само, як і мене. Врешті, він вирішив сам написати протокол, спираючись на свої вигадки. Мені було важко прочитати той великий, написаний від руки протокол мовою, яка не була мені рідною. Він вимагав мого підпису й не хотів дати мені часу для детального осмислення значення його вигадок. Я запротестував.

— Громадянине слідчий, ви не маєте права примушувати мене підписувати протокол, поки я його уважно не вивчу.

— Ти свиня, фашистська собако, суко! Ти, курво! Будеш мені вказувати, на що я маю, а на що не маю права!?

— Громадянине слідчий, прошу вас офіційно, щоб ви мене повідомили, хто здійснює прокурорський нагляд за слідством?

— Навіщо це тобі?

— Громадянине слідчий, коли я ще був на свободі й займався справою своєї дружини, то довідався, що звинувачувані мають право звертатися до прокурора в питаннях їхнього захисту. Чи існує така постанова?

— Звичайно, існує. Але прокурор є також радянською людиною і має щось ліпше для роботи, ніж боронити контрреволюціонерів!

— Спочатку ви маєте довести, що я контрреволюціонер. Прошу мені повідомити, громадянине слідчий, як можна звернутися до прокурора?

— Чого ви від нього хочете?

— Хочу подати заяву про те, що мої зізнання невірно зафіксовані в протоколах та що мене протиправними засобами змусили ті протоколи підписати.

— Можете писати прокуророві, але лише через мене.

— Але я не маю ані ручки, ані паперу.

— Я накажу вас викликати завтра вранці, щоб ви змогли написати листа до прокурора. Але зараз ми на допиті.

Він хотів протягом цієї третьої ночі за будь-яку ціну довести мене до того, щоб я підписав вигаданого ним до дрібниць протокол.

Я мав уже дві безсонні ночі й був смертельно вимучений. Він же, схоже, встигав за день відіспатися, бо здавався відпочилим. Мені ж наглядачі в ці дні не лише не дозволяв спати, а й навіть лягти на ліжко. Через кожні п’ять хвилин він заглядав у прозурку і, якщо йому здавалось, що я починаю куняти, наказував встати.