Читаем Холодна Гора полностью

— Я сказав: «Не йму віри, щоб троцькісти так низько впали. Були вони раніше марксистами і, як марксисти, не визнавати індивідуального терору, а тепер самі організовують замах на керівництво партії та уряду. Що це за деградація?» Тобто, мої слова були осудом тероризму, а не критикою процесу.

— Свідок Комаров, ви підтверджуєте те, що підписали?

— Так, підтверджую.

— Але ж Петю, як ти можеш!? Пригадай, що я насправді казав.

Це ж було так недавно!

Я намагався відновити всі подробиці розмови та обставини, за яких вона відбулася. Свої власні репліки я пригадав повністю, а відповіді Комарова обминув. Якщо навіть розмова не мала явно контрреволюційного змісту, то деякі формулювання були такими, що член партії в ранзі Комарова не повинен був їх вживати. Я намагався натякнути на це Комарову, однак він не хотів, або не міг відмовитись від своїх свідчень.

— Вайсберг сказав те, що я підписав. Сенс його слів був для мене цілковито ясний.

— Досить. — Полевецький закінчив розмову. — Громадянине Комаров, підпишіть цей протокол.

— Петю, ти підпишеш свій власний вирок — звернувся я до нього. — Ти з відкритими очима йдеш до своєї біди.

— Мовчати, Вайсберг! Очна ставка закінчена.

Я підписав протокол й був спроваджений. Через два місяці після того допиту Комарова було заарештовано. Слідчий мав з ним дуже мало клопоту. З власної волі, без загрози арешту з боку слідчого, він зізнався, що слухав контрреволюційні розмови троцькіста Вайсберга й не повідомив про те НКВС. Цього було досить для арешту та вироку. Але звинувачення проти нього цим не обмежились.

Повернувшись до камери, я думав про Комарова. Був він дуже розумний. Хоч і був пролетарського походження, мав вигляд скоріше студента з революційних кіл народників. Він зробив партійну кар’єру. Працювати почав на шахті Донецького басейну, вступив до комсомолу, був посланий до робітничого університету, потім до вищого навчального закладу, вступив до партії, врешті, отримав відрядження до наукового інституту й призначення на керівну посаду.

Мав досить політичного досвіду, щоб орієнтуватися, а натомість поводив себе так ганебно. Я міг зрозуміти й пробачити йому те, що під першим враженням від мого арешту він хотів від мене відхреститись, і це було схоже на те, як вели себе щодо мене колеги на зборах партійного осередку та профспілкових зборів інституту. Людина, заарештована НКВС, була для радянських людей контрреволюціонером, ворогом народу. А я, до того ж, ще був закордонним агентом.

Усі мусили встати з місць і кинути в неї каменем; у першу чергу це повинні були зробити близькі люди. Напевно, Комаров вчинив так само, як і інші. Але я не міг зрозуміти, навіщо цей досвідчений комуніст підписав протокол, що спотворював мої висловлювання так, що вони набирали ворожого для партії змісту. Ті висловлювання мали місце за шість місяців до мого арешту й були вони цілком невинними. Комаров цим знехтував і вчинив згідно із завданням ДПУ, яке вимагало матеріалу проти мене. Але ж тим самим він дав матеріал проти себе. Якщо мої висловлювання мали такий зміст, якого надав їм Комаров, то його святим обов’язком було негайно скласти донос у ДПУ. Але він цього не зробив. Він і надалі залишався моїм відданим приятелем, завжди ставав на мій бік, допомагав мені після арешту моєї дружини. Не міг він бути тоді донощиком. Але що сталося з ним зараз? Навіщо зрікся правди й звинуватив мене, а тим самим і себе? Може, ДПУ влаштувало йому такі самі, як і мені, допити й запропонувало компроміс? «Нам потрібен компромат на Вайсберга, підпиши та йди додому, або залишишся тут». Комаров підписав і на деякий час зберіг свою свободу. Але ж чи на довго? ДПУ пішло на компроміс, але невдовзі його зламають і він загине.

Я розмірковував далі. Який матеріал вони мають проти мене?

Очна ставка з Герфом не дала нічого, Герф поводив себе досить пристойно. Я, власне, не сподівався цього. Адже він завжди був безмежно обережним і відданим партійним бюрократом. Мій водій Гриша оголосив дику вигадку. А якщо слідчий в неї повірив? Напевне, в тому лісі не було ніякого таємного летовища. Ймовірно, ліс було закрито тому, що Червона армія здійснювала там стрілецькі навчання.

В усякому разі, ніякий нормальний суд не може прийняти як доказ у звинуваченні в шпигунстві той факт, що дві жінки намірилися туди піти в той ліс, та, попереджені солдатом, повернулися. Але ж хіба суд у нас нормальний?