Читаем Холодна Гора полностью

Він сформулював мої зізнання в справі Плачека таким чином, що кожна деталь мала підозрілий вигляд. То не було прямою фальсифікацією, але акценти були розставлені таким чином, що змушували кожного незацікавленого й не знайомого з фактами читача відчути підозру, що викрито таємного антидержавного шпигуна. Я зіткнувся з таким методом фальшування в першому — так би мовити — культурному періоді мого слідства, пізніше натиск у слідстві набув більш явних форм. Слідчий тоді вже не фальшував зізнань звинуваченого, а змушував підслідного фізичним натиском до фальшивих зізнань.

Я почав читати протокол. Після декількох параграфів я зупинився.

— Мусите тут зазначити, що з приводу тієї розмови я видворив Плачека з мого помешкання відразу ж після мого повернення з Москви.

— Не маю найменшого наміру вносити до протоколу всілякі ваші вигадки.

Це був пункт на мою користь, і він не хотів його вписувати. Я попросив надати Плачеку окремий номер у будинку для гостей. Природно, я нічого не сказав адміністраторові канцелярії інституту про інцидент, а лише поінформував, що потребую свою кімнату для роботи, бо часто вдень працюю вдома. Слідчий же це записав так: «Після мого повернення Плачек полишив мою квартиру, бо стало тісно».

— Громадянине слідчий, я докладно вам розповів, чому відмовив Плачекові від свого дому. Я хотів би, щоб усе це було внесено до протоколу.

— Ти фашистський бандите, будеш мені вказувати, що я маю вносити до протоколу?!

Я підвищив голос:

— Ваші питання — то ваша справа, але мої відповіді мають бути записані так, як я говорив.

Я мовив це голосно. Полевецький підскочив, рушив до мене й схопив за комір. Я поточився.

— Не маєте права до мене наближатися, громадянине слідчий! — закричав я голосно.

— Ну що ж, ми порахуємося з тобою. — Він вийшов із кабінету і через кілька хвилин повернувся з наглядачем у формі. Він вказав на мене й промовив:

— Цей звинувачуваний виявляє впертість і ображає слідчого.

Прошу вас роз’яснити йому можливі наслідки такої поведінки.

Прибулий покопирсався у свїй теці й витяг з неї документа. Він прочитав мені параграф, що регулював відносини слідчого та в’язня.

Застеріг від ображання слідчого й нагадав про санкції, які можуть бути до мене застосовані згідно зі слідчим регламентом, включаючи ізоляцію в карцері і так далі. Зрештою, я знов відмовився підписувати протокол. Полевецький трохи поступився і вставив декілька слів, які задовольняли мої претензії. Я прочитав далі. Протокол роївся подібними упущеннями й суцільною брехнею. Виправити його було неможливо, його треба було переписати заново. Я відмовився ставити свій підпис. Вони обидва кричали на мене понад три години. Я ж був цілковито виснажений через недосипання. По трьох годинах Полевецький раптом припинив допит і крикнув до солдата:

— Забери того брудного пса, бо ми поламаємо йому ребра!

Я повернувся до камери перед самим світанком. Мав ще дві години для сну. Не роздягаючись, ліг на ліжко й миттю заснув. Через годину відчинилася «кормушка»:

— На допит!

Я поплентався за наглядачем, заточуючись від утоми. Прийняв мене знов Полевецький.

— Я переписав протокол наново. Якщо й цього разу не підпишете, накажу спровадити вас до карцера № 3. Не маю вже для вас часу.

Я прочитав протокол. Знайшов у ньому кілька малих поправок.

Загальне ж враження було те саме. Але я був настільки зморений, що не мав сили продовжувати боротьбу. Врешті, то були дрібниці без якогось значення. Я підписав.

Коли я повертаюся подумки до того часу, й до того, що настало пізніше, то дивуюся, скільки було витрачено енергії на нервову боротьбу за вірність протоколу. Через декілька місяців звинувачуваних уже примушували вигадувати легенди, що не мали найменшого стосунку до реальності — й майже всі уступали фізичному натискові.

Боротьба за коректність протоколу була розкішшю, яку могли собі дозволити як я, так і слідчий, на початку періоду «великої чистки» ще перед масовими арештами.

Наступного дня мене викликав Азак.

— Як довго ще будете так чинити, Олександре Семеновичу?

Хотіли конкретних фактів — ми їх вам дали. Дружба з троцькістським агентом Плачеком виявила ваше справжне обличчя. Навіщо ви зараз чините безнадійні спроби приховати свою вину?

— Громадянине капітане, я повідомив про Плачека все в моїх протоколах. Мені нема чого додати.

— Чому ви одразу не повідомили про ту розмову? Чому не донесли нам про те, що в Харкові знаходиться агент «Четвертого Інтернаціоналу»?

— Плачек не є політичним агентом, він аполітичний жартівник.

— Цього ви нам не втовкмачите. Якщо він не знається на політиці й тільки так собі плеще язиком, то чому вихваляв «Четвертий Інтернаціонал», а не Перший і не Другий?

Я не знайшов що на це відповісти.

— Найгіршим проти вас доказом є те, що ви не донесли, і тим самим дали можливість ворогові втекти.

— Я розмовляв про це з Комаровим. Він наш партійний секретар і він повинен написати рапорт. Він його й написав.