Читаем Холодна Гора полностью

— Дорогенький мій, я не хочу робити тобі ніяких зауважень. Ти просто не розумієш атмосфери, в якій з минулого року ми мусимо тут жити. Втокмачити це тобі — безнадійна справа. Я мушу з тобою розлучитись, бо інакше наражу себе на смертельну небезпеку. Ти не повинен в мене жити.

Я пішов до канцелярії інституту і попросив для Плачека окрему кімнату в будинку для гостей. Того ж самого дня він перебрався. Справа тим самим для мене була вичерпана. Для мене, але не для ДПУ. Нарешті знайшовся об’єктивний факт. Подібні об’єктивні факти були настільки рідкісними, що на цей належало хукати й дмухати. Більшість звинувачень ґрунтувалась на вигаданих зізнаннях одних звинувачуваних проти інших. Вигадувались розмови, яких ніколи не було, компонувалися факти, що не мали жодного зв’язку з дійсністю. Однак, розмова між Варварою Руеман та Плачеком таки мала місце в дійсності.

Однак мене при ній не було. Був я тоді від Харкова за 800 кілометрів. До того ж зміст тієї розмови в розумінні радянського карного кодексу не давав матерілу для переслідувань. Плачек викладав свої політичні погляди, які не узгоджувалися з пануючою лінією партійного керівництва. Якби він був комуністом — його можна було б виключити з партії. Що в даному разі було робити тут ДПУ?

Де тут була фактична зрада держави? А що я мав з цим усім спільного? Займав велике помешкання і тому в багатьох випадках інститут забов’язував мене пускати на постій закордонних гостей. Чи повинен я був відповідати за їхні політичні погляди? Кілька років тому було запрошено на конференцію італійського фізика Разетті, члена Великої фашистської ради в Римі. Якби він прибув до Харкова. то, напевно, ночував би в мене. Чи став би я від того агентом Муссоліні?

Та ніхто в Радянському Союзі в той час не міркував таким чином.

Ні слідча влада, ні прокуратура не були зацікавлені в тому, аби викривати справжніх державних злочинців, чи справжню небезпеку, що загрожує державі. Більшість розмов, які слідство інкримінувало восьми мільйонам арештованих, ніколи не мали місця. Якби, однак, факти мали місце, то вони ні в якому разі не могли слугувати головною підставою для звинувачення в зраді. Проте, такі буржуазні тонкощі розуміння права трактувалися в Радянському Союзі як «гнилий лібералізм».

Для слідчого ж справа була ясного. Плачек був агентом «Четвертого Інтернаціоналу». «Правда» повідомляла, що «Четвертий Інтернаціонал» є організацією, що засилає до Радянського Союзу шпигунів і саботажників за дорученням капіталістичних генеральних штабів. Плачек ночував у Вайсберга. Отже, виходить, що Вайсберг є шпигуном і саботажником. До цього місця все було зрозумілим.

Бракувало тільки визнання самим Вайсбергом своєї провини. Завданням слідства було схилити його до цього.

Дарма я намагався втлумачити слідчому, що Плачек сам усерйоз не сприймав того, що говорив, і що було б смішно, якби органи радянської влади звертали на це увагу.

— Ви маєте зрозуміти, що Плачек виховався в краях, де поняття політичної відповідальності в радянському розумінні не існує.

В розмовах він говорить те, що слина принесе йому на язик, а тижнем пізніше може говорити зовсім протилежне. Він знає, що через свої розмови не ризикує ні волею, ні посадою.

— Плачек є закоренілим троцькістом. Ми маємо досить матеріалу, щоб довести це. Він приїхав з таємними інструкціями до вас. Які він дав вам директиви?

Я здався. Або він не розумів, або не хотів розуміти. Почався двогодинний допит, до чого я вже призвичаївся перед ув’язненням. Він кричав і погрожував, вимагав від мене зізнань у тому, що я отримував від Плачека контрреволюційні інструкції та вимагав відомостей про те, кому я ті інструкції передав для виконання та що з того було виконано.

Допит ставав усе монотоннішим. Я говорив одне й те ж, він задавав ті ж самі питання. Врешті, я замовк. Він припинив допит і відіслав мене до камери. Я роздягся й ліг на ліжко. Було вже одинадцята година. Не встиг я пролежати й півгодини, як наглядач відчинив «кормушку».

— Прізвище?

Він тримав у руці знайому картку, яку слідчий посилає до в’язня, коли хоче викликати його на допит. Подумалось: то неможливо, я ж щойно прийшов із шестигодинного допиту. Я назвав своє прізвище.

— На допит.

Я одягся й пішов за наглядачем. Трохи запаморочений, я увійшов до кабінету.

— Готові зізнатися чи будете продовжувати боротьбу?

Я мовчав.

— Ти, курво, фашистський пес! Чи довго будеш нас мучити?

Я мовчав.

— Де нелегальні матеріали, які дав Плачек? Чи маєш нас за дурнів? До тебе приїздив троцькістський шпигун, а ти говорив з ним тільки про погоду. Так?

Я мовчав.

— Олександре Семеновичу, ми обходилися з вами культурно й по-людськи, хотіли полегшити вам долю. Але тепер буде інакше. Не думайте, що ми не маємо в нашому арсеналі засобів, аби впоратись з таким ворогом. Пора з вами кінчати. Ми маємо досить матеріалу, щоб віддати вас під суд. Ваші розмови з Плачеком, Андерсом та Комаровим нам відомі.

— З Комаровим? — запитав я здивовано. — Що з ним трапилось? То ж наш партійний секретар.

— До нього дійдемо пізніше. А зараз візьміть ручку й підпишіть протокол.