Читаем Холодна Гора полностью

Тут ідеться про дещо більше. Це лише фрагмент великої хвилі смути та недовіря, що накриває всю країну. Я сам не розумію політичного сенсу цього явища. Сподіваюсь, що через декілька років, коли народне господарство знову підніметься, усе втихомириться, і ніхто більше не заважатиме спокійній праці. Але я помилявся. І вдень і вночі думаю про те, чому сталося інакше, та чи було це неминучим, і не можу знайти пояснення. Єдине, у чому я переконаний, так це в тому, що виклики до ДПУ не були результатом якогось наклепу. Я сприймаю це все як пересторогу. Тут не до боротьби, треба рятуватись.

— Алексе, не роби поспішних висновків. Треба зачекати. Ми всі тут твої прихильники, і НКВС про це знає. У роботі ти все доводиш до кінця, люди тебе добре знають, а коли ДСГО запрацює, на тебе чекає ще більша робота. Немає нікого, хто міг би з цією роботою впоратись так добре, як ти.

Ми сиділи поруч в авто і їхали на будівельний майданчик.

Варвара взяла мою руку й довго тримала її у свїй долоні. Я не був звиклий до таких проявів з її боку. Була то жінка дуже стримана.

Її прихильність добре на мене подіяла, і я почав розмову на сторонню тему.

Була неділя, і коли ми прибули на будівництво, там нікого, опріч кількох вахтерів, не було. Великі скляні вікна головного корпусу виблискували на зимовому сонці, коли ми пробиралися повз нього через сніг до житлових будинків. Значна частина помешкань для науковців була вже готова. Минулого тижня було пофарбовано вікна й двері. Я перевірив роботу. Як на радянські стандарти, зроблена вона була винятково добре. Ми зайшли до одного з помешкань і стали на балконі. На відстані 50 метрів перед нами простяглася алея могутніх старих дерев, за якими віднівся гайок. Ця околиця Харкова була майже безлісою, бо впродовж останніх 200 років все було вирубано.

Лісопарк тут, на Новій Баварії, був оазисом. Я тішився думкою, що робітники та інженери ДСГО знайдуть тут прохолоду в спекотні літні місяці. Два корпуси містили в собі гарно сплановані три- та чотирикімнатні квартири з ваннами й кухнями. Призначалися вони для наукових працівників та інженерів, які посідали відповідальні посади.

Один із корпусів мав помешкання двота однокімнатні, також з ваннами та кухоньками. Нарешті, був окремий гуртожиток для холостяків. Там також було кілька ванних кімнат. Три великі квартири призначалися для директора дослідної станції, наукового керівника та головного інженера. В окремому будинку містилися клуб та приміщення для громадської роботи, а також ресторан, пральня, перукарня й тому подібне. Вулиця відділяла промисловий майданчик від житлового масиву, оточеного великими смугами зелені й парком, у якому були тенісні корти, футбольне поле та великий плавальний басейн.

З тим басейном був нам клопіт. Станція мала дуже велику потребу у воді. Вода була потрібна для охолодження компресорів, а також для виділення з газів двоокису вуглецю. Воду ми отримували за допомогою артезіанських свердловин та насосної станції. Потужність насосної станції була недостатньою для покриття всіх потреб.

Воду, використану в охолоджуючих кожухах компресорів та в скруберах на поглинання вуглецевої кислоти потрібно було регенерувати для повторного використання. Було вирішено направити обидва водяні потоки до відкритого басейну, у якому б вода охолоджувалась та втрачала вуглецеву кислоту. Ми побудували те водоймище на території житлового масиву й надали йому розмір і форму басейну для плавання. Народний комісаріат ніколи б не ствердив витрат на будівництво плавального басейну, а в той спосіб ми змогли його збудувати без додаткових коштів. Понад те, мали користь з того, що вода була теплою, насиченою окисом вуглецю, і купатися в ній можна буде навіть у грудні.

Поруч із басейном була насосна станція. Я сердився щоразу, коли бачив її фасад. Його збудували, коли я був у відпустці 1935 року.

Об’єкт був дуже малий, і я не звернув на нього достатньої уваги, коли проглядав плани, отож і постав той витвір у серійному стилі, що зовсім не відповідав технічному призначенню будинку.

Ми полишили житловий масив, перебралися на другий бік вулиці й увійшли до великого інститутського корпусу, де все було сплановано масштабніше й цілеспрямованіше, ніж у старому інституті. Завдяки ретельному плануванню кожного поверху архітекторові вдалося досягти максимальної кількості денного світла в кожній кімнаті. Відстань від лабораторій до майстерень та адміністративних приміщень була зроблена найкоротшою, а сполучення сплановано так, аби уникнути довгих переходів по коридорах. Ми зайшли до бібліотеки на другому поверсі. Вона викликала почуття радості. Кожен читач із-за свого столу міг через великі вікна кутового приміщення оглядати широкий краєвид, річку, затуманене відстанню місто. Варвара висунула кілька пропозицій щодо облаштування приміщень. Я нагадав їй:

— Ти не туди звертаєшся. Мене вже ніяким чином не стосується ні обговорення, ні вирішення цих питань. Тобі слід звернутися до Комарова.

— Я сподіваюсь, що буде інакше, — сказала вона впевнено.