Читаем Холодна Гора полностью

— Пантелєєв бачив вас у мене й помітив ваш збуджений стан.

— Пантелєєв, напевне, не є інформатором. Це гарна людина й до того ж досить проста, аби зробити якісь висновки з побаченого.

Лейпунський поблажливо усміхнувся.

— Незважавючи на вашу досвідченість, Алексе, ви дуже наївний у таких справах. Але не будемо зараз про це. Що би ви хотіли, аби я зробив?

— Я й сам не знаю.

— Розкажіть мені про ваші плани. Чи залишаєтесь ви тут?

— Ні, після того що трапилось, я не бажаю продовжувати тут працювати. Я хочу виїхати, але не хотів би тікати. Я хочу виїхати за кордон, скоріше за все до Іспанії, після формальних погоджень з партією та Комінтерном. Але, мабуть, з того нічого не вийде, бо вже завтра мене заарештують.

— Усе одно я повинен про цю розмову доповісти.

Хвилину чи дві ми обидва мовчали, обдумучи ситуацію.

— Добре, — сказав я нарешті, — повинні так повинні, але зробіть це завтра вранці. А я сьогодні напишу заяву до ДПУ й повідомлю про те, що не витримав і все вам розповів. Здається, так буде краще.

— Справді, мабуть, так буде краще.

Він підвівся й підійшов до вікна. Ми знов обидва помовчали.

Потім він повернувся й сказав:

— Постараюся щось зробити у вашій справі. Я поговорю з Мазо.

Він людина добра й розумна.

…Мазо був начальником ДПУ Харківської області. У той час, коли керівництво державним апаратом усе більше й більше переходило з рук партії й рад до рук ДПУ, то була найвпливовіша людина в Харківській області. Мої слідчі були його підлеглими й тремтіли перед ним. Він єдиний міг прийняти остаточне рішення в моїй справі.

Лейпунський був членом міського партійного комітету й директором одного з найважливіших у країні наукових інститутів. Був членом української Академії наук і його, як одного з небагатьох учених, членів партії, дуже поважали в місті. На додачу він був надзвичайно чарівною особистістю, що давало йому можливість робити те, що не вдавалося іншим. У мене знову з’явилася надія.

— Коли ви хочете поговорити з Мазо?

— Це залежатиме від того, коли він зможе мене прийняти. Я зголошуся вже сьогодні. Але, Алексе, я не зможу передати вам змісту нашої з ним розмови.

— А якщо мене вранці заарештують?

Сашко підійшов до мене й поклав руку на плече.

— Це буде тяжко, Алексе, але ви повинні поводити себе як справжній комуніст навіть у в’язниці. Іноді доводиться тримати іспит перед лицем ворога, а іноді перед власним народом.

— Чи не заслабкий я для цього? Моя поведінка визначатиметься не наявністю провини чи її відсутністю, а лише якостями мого організму.

— Маю сподівання, Алексе, що вам стане снаги.

Він подав мені руку. Я відчув сильне бажання обійняти його, але натомість відповів міцним потиском руки.

Розмова з Лейпунським додала мені відваги. Я написав листа до Полевецького, викликав машину й поїхав на будівництво. Там панувало загальне піднесення. Стало відомо, що завтра вранці з Москви прибуває комісія Народного комісаріату важкої промисловості інспектувати будівництво. Хоч я вже й передав справи Комарову, але оскільки я був із самого початку будівництва відповідальним за його проект, то він, довідавшись, що мене завтра не буде, впав у розпач.

Тоді я вирішив зателефонувати Полевецькому й попросити його перенести термін наступного допиту. Я запропонував Комарова вийти з кімнати на час моєї телефонної розмови. Він глянув на мене з подивом, зауваживши, що зі мною щось негаразд. Не було сумніву, що, будучи досвідченою радянською людиною, він уже давно про все здогадався.

Я з’єднався з Полевецьким одразу.

— Громадянине Полевецький, — почав я, — завтра на дослідну станцію прибуває урядова інспекційна комісія, щоб проконтролювати хід будівництва, і моя відсутність була б дуже небажаною і помітною. Чи не вважаєте ви за можливе перенести допит на інший день?

— Зачекайте хвилинку, — відповів він, — мушу знайти для вас час. — Через хвилину чи дві я почув його знову. — Добре, приходьте в понеділок вранці о десятій.

— Прийду. Зрозумійте, моя відсутність буде дуже помітною.

— Ясна річ, ваша робота не повинна страждати. Дуже важливо, щоб ніхто не довідався про наші розмови.

Я зітхнув з полегшенням. Три вільних дні! До понеділка! Тон Полевецького був приязний. Він дізнався про мою роботу. Після бесіди з Лейпунським мене стурбувало його зауваження щодо таємності наших розмов. Я перекинувся декількома словами з Комаровим і поїхав додому. Олена була щаслива бачити мене в кращому настрої. Ослабла нервове напруження останніх днів, воскресла надія, і я знов набув здатності зосереджуватися. Прийшов Марсель, і ми сіли обідати.

— Що чути, Алексе? Знову все гаразд? Я знаю, як швидко ти реагуєш на все добре і зле. Говори нарешті!

— Я сподіваюсь, що з’явилися лише підстави для надії. Увечері розповім тобі все, але мусиш мовчати.

Моє застереження, коли справа торкалася Марселя, було зайвим. Я не знав людини більш мовчазної, ніж він.

Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих гениев
100 великих гениев

Существует много определений гениальности. Например, Ньютон полагал, что гениальность – это терпение мысли, сосредоточенной в известном направлении. Гёте считал, что отличительная черта гениальности – умение духа распознать, что ему на пользу. Кант говорил, что гениальность – это талант изобретения того, чему нельзя научиться. То есть гению дано открыть нечто неведомое. Автор книги Р.К. Баландин попытался дать свое определение гениальности и составить свой рассказ о наиболее прославленных гениях человечества.Принцип классификации в книге простой – персоналии располагаются по роду занятий (особо выделены универсальные гении). Автор рассматривает достижения великих созидателей, прежде всего, в сфере религии, философии, искусства, литературы и науки, то есть в тех областях духа, где наиболее полно проявились их творческие способности. Раздел «Неведомый гений» призван показать, как много замечательных творцов остаются безымянными и как мало нам известно о них.

Рудольф Константинович Баландин

Биографии и Мемуары
Николай II
Николай II

«Я начал читать… Это был шок: вся чудовищная ночь 17 июля, расстрел, двухдневная возня с трупами были обстоятельно и бесстрастно изложены… Апокалипсис, записанный очевидцем! Документ не был подписан, но одна из машинописных копий была выправлена от руки. И в конце документа (также от руки) был приписан страшный адрес – место могилы, где после расстрела были тайно захоронены трупы Царской Семьи…»Уникальное художественно-историческое исследование жизни последнего русского царя основано на редких, ранее не публиковавшихся архивных документах. В книгу вошли отрывки из дневников Николая и членов его семьи, переписка царя и царицы, доклады министров и военачальников, дипломатическая почта и донесения разведки. Последние месяцы жизни царской семьи и обстоятельства ее гибели расписаны по дням, а ночь убийства – почти поминутно. Досконально прослежены судьбы участников трагедии: родственников царя, его свиты, тех, кто отдал приказ об убийстве, и непосредственных исполнителей.

Эдвард Станиславович Радзинский , Элизабет Хереш , Марк Ферро , Сергей Львович Фирсов , Эдвард Радзинский , А Ф Кони

Биографии и Мемуары / Публицистика / История / Проза / Историческая проза
14-я танковая дивизия. 1940-1945
14-я танковая дивизия. 1940-1945

История 14-й танковой дивизии вермахта написана ее ветераном Рольфом Грамсом, бывшим командиром 64-го мотоциклетного батальона, входившего в состав дивизии.14-я танковая дивизия была сформирована в Дрездене 15 августа 1940 г. Боевое крещение получила во время похода в Югославию в апреле 1941 г. Затем она была переброшена в Польшу и участвовала во вторжении в Советский Союз. Дивизия с боями прошла от Буга до Дона, завершив кампанию 1941 г. на рубежах знаменитого Миус-фронта. В 1942 г. 14-я танковая дивизия приняла активное участие в летнем наступлении вермахта на южном участке Восточного фронта и в Сталинградской битве. В составе 51-го армейского корпуса 6-й армии она вела ожесточенные бои в Сталинграде, попала в окружение и в январе 1943 г. прекратила свое существование вместе со всеми войсками фельдмаршала Паулюса. Командир 14-й танковой дивизии генерал-майор Латтман и большинство его подчиненных попали в плен.Летом 1943 г. во Франции дивизия была сформирована вторично. В нее были включены и те подразделения «старой» 14-й танковой дивизии, которые сумели избежать гибели в Сталинградском котле. Соединение вскоре снова перебросили на Украину, где оно вело бои в районе Кривого Рога, Кировограда и Черкасс. Неся тяжелые потери, дивизия отступила в Молдавию, а затем в Румынию. Последовательно вырвавшись из нескольких советских котлов, летом 1944 г. дивизия была переброшена в Курляндию на помощь группе армий «Север». Она приняла самое активное участие во всех шести Курляндских сражениях, получив заслуженное прозвище «Курляндская пожарная команда». Весной 1945 г. некоторые подразделения дивизии были эвакуированы морем в Германию, но главные ее силы попали в советский плен. На этом закончилась история одной из наиболее боеспособных танковых дивизий вермахта.Книга основана на широком документальном материале и воспоминаниях бывших сослуживцев автора.

Рольф Грамс

Биографии и Мемуары / Военная история / Образование и наука / Документальное