Джессі Келлерман

Чтиво

Схвальні відгуки про... Вільяма де Валле і романи про Діка Стаппа

Не існує іншого такого, як Вільям де Валле. Щоразу, як я закінчую одну з його книжок, мені хочеться змити кров з рук. А після «Неминучої смерті» довелося навіть прийняти двадцятихвилинний душ. Після Діка Стаппа Майк Хаммер нервово курить осторонь, а Джек Річер шукає священика. І немає тут ніякої таємниці; це трилер для любителів трилерів від автора трилерів.

З усіх книжок, що я прочитав цього року, це лише одна.

Якщо вам подобається чорне, то ви не знайдете чорнішої чорноти за постмодернову чорноту Вільяма де Валле. Від кожного слова у мене в голові паморочиться! Справи Діка Стаппа складніші за тіло, що лишили на сонці, але вдвічі прикольніші.

Ніхто не напише краще про жорстокість, від якої вивертає шлунок.

Написане хапає тебе за горло і скручує, як курку напередодні Дня подяки.

Посунься, Максвеле Смарт, у місті з’явився новий агент... [Стапп] — найкрутіший з усіх крутих хлопців, такий герой, від якого жінки непритомніють, а чоловікам хочеться, щоб у них було іще одне яєчко.

Сюжети містера де Валле закручені крутіше за крученики, які крутять у пекарнях, але їх завжди не вистачає, тож доводиться закручувати пластиковий пакет, та ще й загортати так, щоб зберегти їх свіжими.

далі буде...

Один:

Мистецтво

Глава перша

ерез сто двадцять один день пошуки припинили. Береговий патруль перестав шукати за три тижні, але вдова заплатила приватній компанії, щоб вони прочесали дно всього Тихого океану, або, принаймні, стільки, скільки зможуть. Та надій не лишилося, і почалися приготування до похорону. Новини для перших шпальт газет.

Некрологу як такого не було. Стаття повідомляла про головні моменти життя зниклого й описувала його численні досягнення, професійні та особисті. Третина її була присвячена відгукам різних людей, пов’язаних із ним через письменництво: його агента, редактора, критиків, колег. Усі погоджувалися, що Вільям де Валле був майстром своєї справи, титаном, і його не вистачатиме цілому світові. Один із тих, у кого брали інтерв’ю, завважив, що повною мірою трагедія відчуватиметься лише деякий час по тому, коли минеться перше потрясіння.

Пфефферкорн з огидою відкинув газету і повернувся до каші, яку приготував на сніданок. Ніхто з ним не зв’язався, щоб поцікавитись його думкою, саме це його так і засмутило. З Біллом він був знайомий довше, ніж будь-хто інший, навіть довше за Біллову дружину. Жодна стаття її не цитувала, бо жінка відмовилася від будь-яких коментарів. Бідолашна Карлотта, подумав він. Чи не зателефонувати їй? Утім, це неможливо. Він жодного разу не зателефонував, відколи почув новини про зникнення. Хоча шанси знайти Білла живим ніколи не були великими, Пфефферкорну не хотілося пропонувати співчуття заздалегідь, немов, зробивши це, він підтвердив би найгірше. А тепер, коли найгірше сталося, його мовчання, які б добрі наміри він не мав, здавалося безсердечним. Він припустився помилки, і це його дуже бентежило. Це не вперше. І не востаннє.

Глава друга