Читаем Втрачений символ полностью

— Вибачте, але слово «окультні», попри ті картини поклоніння дияволу, які зазвичай змальовує людська уява, насправді означає «приховані» або ж «неясні». В часи релігійного гноблення ті знання, що суперечили офіційним доктринам, потрібно було тримати в секреті або ж «зашифровувати». Через загрозу, яку Церква вбачала у цих знаннях, вона визначала все, що мало стосунок до «окультного», як лихе, пов'язане зі злом, і це сприяло розквітові всіляких забобонів.

— А, зрозуміло, — хлопець знову розчаровано опустив плечі.

Однак наступної весни Ленґдон помітив того самого першокурсника в перших рядах п'яти сотень студентів, що набилися в гарвардський Сандерс-театр — стару й лунку аудиторію зі скрипучими дерев'яними лавами.

— Усім доброго ранку, — вигукнув Ленґдон із широкої кафедри. Він увімкнув проектор — і поза ним виникло зображення. — Поки ви вмощуєтеся зручніше — скажіть мені, будь ласка, чи багато з вас упізнають будівлі на оцьому зображенні?

— Капітолій Сполучених Штатів! — загули в унісон десятки голосів. — Місто Вашинґтон, округ Колумбія.

— Саме так. Купол цієї споруди має залізну арматуру вагою дев'ять мільйонів фунтів[9]. 1850 року це досягнення винахідливої архітектурної думки не мало аналогів.

— Фантастика! — вигукнув хтось.

Ленґдон закотив очі під лоба, відчувши сильне бажання, щоб це слово заборонили вживати спеціальним законом.

— Гаразд, кому з вас доводилося бувати у Вашинґтоні?

У різних кінцях аудиторії піднялося кілька рук.

— Так мало? — з удаваним здивуванням спитав Ленґдон. — А хто з вас побував у Парижі, Римі, Мадриді чи Лондоні?

Майже всі присутні в аудиторії підняли руки.

Як і завжди. Це один з обрядів посвячення в студенти в Америці: злітати на літо в Європу з квитком «Єврорейл», а вже потім зануритися у сувору реальність життя.

— Виявляється, що переважна більшість з вас встигли побувати у Європі, але й досі не відвідали столиці власної країни. Як ви гадаєте, чому так сталося?

— Тому що в Європі немає вікових обмежень на споживання алкоголю! — вигукнув якийсь розумник з гальорки.

Ленґдон посміхнувся.

— Можна подумати, що вікові обмеження здатні зупинити вас тут, в Америці.

Аудиторія вибухнула сміхом.

Був перший день занять, і тому студенти всідалися та вгамовувалися довше, ніж зазвичай. Вони довго вовтузилися та скрипіли дерев'яними лавами. Ленґдонові подобалося читати лекції в цьому залі, бо він легко міг визначити ступінь зацікавленості студентів за інтенсивністю, з якою вони скрипіли дерев'яними сидіннями.

— А якщо серйозно, — продовжив він, — то Вашинґтон дійсно має певні зразки найкращої у світі архітектури, мистецтва та символізму. Чому ж ми воліємо їхати за кордон, а не відвідати спершу столицю власної країни?

— Древні штуковини шикарніші, — хтось відповів.

— А під древніми штуковинами ви, напевне, маєте на увазі замки, склепи, храми і таке інше? — поцікавився професор.

Студенти як за помахом руки закивали на знак згоди.

— Ну що ж, прекрасно. А що, як я скажу вам, що Вашинґтон має все вищезгадане? Замки, склепи, піраміди, храми... Там усе це є.

Скрипіння лавок дещо стихло.

— Любі друзі, — мовив Ленґдон, стишивши голос, і наблизився до краю кафедри. — Впродовж наступної години ви дізнаєтеся, що наша країна буквально переповнена таємницями та прихованою історією. І так само, як і у Європі, ці таємниці приховані на видноті.

Скрипіння завмерло, і запала мертва тиша.

«Попалися, любенькі!»

Ленґдон послабив світло й увімкнув другий слайд.

— Хто скаже мені — що тут робить Джордж Вашинґтон?

На слайді була відома фреска із зображенням Джорджа Вашинґтона. Він стояв при повних регаліях перед якимось химерним пристроєм — гігантською дерев'яною триногою, що тримала канатно-блокову систему з підвішеним до неї масивним кам'яним блоком. Довкола нього скупчилося кілька добре вдягнених спостерігачів.

— Мабуть, піднімає отой камінь? — висловив хтось здогадку.

Ленґдон не сказав нічого, воліючи, щоб якийсь студент — якщо можливо — сам вніс поправку.

— Взагалі-то, — припустив іще один студент, — як на мене, Вашинґтон не піднімає, а опускає оцю брилу. На ньому — масонський костюм. Я вже бачив колись зображення масонів, які закладають наріжний камінь. І на тих церемоніях завжди використовується ота тринога, щоб опустити перший камінь.

— Чудово! — сказав Ленґдон. — Дійсно, на цій фресці зображено засновника нашої країни. Він за допомогою триноги та канатно-блокової системи закладає наріжний камінь нашого Капітолію. Ця подія сталася між одинадцятою п'ятнадцять та дванадцятою тридцять, вісімнадцятого вересня тисяча сімсот дев'яносто третього року. — Ленґдон замовк і пильно поглянув на аудиторію. — Чи хтось скаже мені про особливе значення тієї дати і того часу?

Тиша.

— А що ви скажете на таке: саме той час визначили наперед троє відомих масонів: Джордж Вашинґтон, Бенджамін Франклін і П'єр Лянфан, перший архітектор округу Колумбія.

Знову тиша.

— Усе дуже просто. Наріжний камінь закладали в той день і в той час саме тому, що, поряд з іншими міркуваннями, сприятлива Caput Draconis, тобто Голова Дракона, перебувала у сузір'ї Діви.