Читаем Unknown полностью

Чи дійсно в 1652 році могло дійти до розламу і бунту частини козацьких полервників, який закінчився підписанням угоди з Річчю Посполитою? Дуже трудно дати на це однозначну відповідь. На переломі 1651 та 1652 років в Україні спалахнуло кілька бунтів проти Хмельницького. Одним з бунтівників був Богун; він навіть умовляв татарів, щоб ті надали йому поміч проти Хмельницького, який, в свою чергу звернувся по допомогу до… Марчина Калиновського та до польських хоругв, які тоді знаходилися в Україні. В січні козацький гетьман послав до Москви посольство полтавського полковника Івана Іскри з запитанням, чи надасть їм цар допомогу в боротьбі проти Речі Посполитої. Тим часом, в Кремлі вже був готовий план захоплення України та вирушення на козаках згоди на унію з Москвою; однак, він не був запроваджений в життя, оскільки Берестечко навчило царя обережності. Тим не менше, дії Хмельницького могли не подобатися Богунові, який не був прихильником того, щоб Україна зробилася залежною від Кремля. Питанням для дискусій є факт, чи був би він в стані за акцептувати компроміс з Річчю Посполитою, якщо до цього часу кальницький полковник був, скоріш,відомим як прихильник незалежної України. Але тут ми маємо наступні непрямі докази, тепер вже з 1654 року, які свідчать про те, що Богун вороже віднісся до переяславської унії, яка підпорядкувала козаччину цареві. Полковник, начебто, розважав тоді можливість переходу на польську сторону, оскільки з двох лих волів Річ Посполиту, ніж Москву.

Іншою проблемою є те, а чи була можливість в 1652 році укласти будь-яку осмислену угоду з козаками? На жаль, польські та українські історики до нині не вирішили цього питання. Але ж цю проблему немає толку і розглядати; достатньо переконатися в тому, як поточилася подальша історія Козаччини та Речі Посполитої. Спочатку Україна була поділена, а все Задніпров'я та Запоріжжя дісталися під владу Москви. Потім Річ Посполита, позбавлена частини територій давньої Київської Русі, стала значно послабленою, що в поєднанні з кризою держави в XVIII сторіччі довело до повного знищення шляхетської держави. Цікаво, що, якби Річ Посполита намагалася б в майбутньому заново одержати позицію супердержави і дати рішучу відсіч Росії, вона і так повинна була б видерти у царів Задніпров'я – чи то, якимось принципіальним способом, вирішити питання України. Під кінець XVIII сторіччя це було б значно легше, ніж за сто років до того, коли Річ Посполита, як одна з небагатьох європейських держав увійшла на путь демократичних змін та впровадила до життя першу в Європі, і другу після американської конституцію.

Так що, незалежно від того, чи це злить когось чи дратує, історія показала, що в XVII і в XVIII сторіччях Річ Посполита і Україна не були в стані існувати як окремі держави, оскільки подібний стан послаблював їхній потенціал та вів до їхнього знищення та підпорядкування сусідам, що бажали поділити їх території для себе. Коротко мовлячи, відсутність польсько-козацької угоди та недостатність та постійне зменшення сил в боях означали повну катастрофу спільно і для України, і для Речі Посполитої.

Чи вирішило б цю проблему надання козацтву шляхетства? І чи було б таке можливим в XVII сторіччі?