Читаем Unknown полностью

На цей час ми не маємо доказів на те, що саме так все й було. Нам не відомо жодного листа чи мемуара, які б підтверджували такий розвиток випадків, який представлено в книзі. Однак, бачення випадків, представлена в "Богуні", спирається на підказках, на дуже тонких згадках в листах та спогадах, що розповідають про дуже дивні, що турбують нас, випадки, які мали місце 1 та 2 червня 1652 року в таборі коронних військ, хоча, зрозуміло, не можна ствердити з певністю, що вони представляють правдиву версію випадків, оскільки такі перекази містять дуже суперечливу інформацію.

Так чи дійсно в коронному таборі стався бунт коронних хоругв? В світлі дуже скупих польських повідомлень, зібраних Длуголенцьким, є практично певне, що перед самим початком битви більшість польської кінноти відмовила у послуху гетьманові і покинула табір, закладаючи власний табір на лугах, перед табором коронних військ. Можливо, що в ході боїв з татарами 2 червня збунтовані жовніри покинули табір, а потім почали втікати, щоб пробитися крізь кільце козаків і татарів, які оточили табір. До цього дня не є відомим, хто насправді стояв за цим бунтом, чи приймала в ньому участь більшість офіцерів коронних військ, або ж його підтримали лише нечисленні. В Annales Станіслава Темберського заховалися імена предводителів збунтованих хоругв – і це були Людвік Незабітовсбкий, Єжі Баллабан, Северин Калинський і Миколай Коссаковський, а не Пшиємський, Собеський та Одживольський. Але ж повідомлення Длужевського повністю тому заперечує, оскільки його автор стверджує, що названі ротмістри до самого кінця перебували при гетьмані. Тому я не в стані ствердити, хто ж насправді прийняв участь в бунті.

В світлі історичних джерел певним є також, що на другий день битви в таборі сталися бої поміж загонами польської кінноти та німецькою піхотою. Оскільки, коли дійшло до бунту більшості загонів польської кінноти національного строю (гусарських та панцерних хоругв), Марчін Калиновський вивів з табору іноземну піхоту та наказав їй відкрити вогонь по польських військах. До того ж, гетьман схоронився в ряди чужоземців, опасаючись, що власні солдати його просто посічуть. Можливо, що саме тоді дійшло до регулярних боїв між піхотою та кавалерією, після чого почалася атака козаків та татар, яка закінчилася здобуттям ними табору. Відомо теж, що з незнаних причин Калиновський покинув становисько командування на східній стінці табору, можливо, що він не доводив під час битви, а останніми командирами на цьому відрізкові були Собеський та Одживольський, в той час як західну сторону боронив Пшиємський з піхотою іноземного строю. Табір можна було б ще оборонити, якби в ньому не спалахнула пожежа, яка відгородила піхоту від кавалерії. В таких умовах оборона табору не тривала довго, хоча, за деякими переказами, піхота Пшиємського боронилася до ранку наступного дня.

Чи уклали сконфедеровані хоругви перед битвою під Батогом угоду з козаками?

Знову ж таки ні одне з історичних джерел не згадує про будь-які контакти з запоріжцями. Видається все це, скоріше за все, неможливим, хоча існують побічні свідоцтва, указуючи на те, що під Батогом трапилося дещо дивного. Так ось, в польськім таборі було залишено місце для… козацького уманського полку, який мав битися з Хмельницьким на стороні поляків! Річ видається невірогідною, однак вона підтверджується численними джерелами. Про участь полку в битві говорить "Короткий Літопис про війни поляків з козаками", Веспазіан Коховський в "Історії панування Яна Казимира", а також… Марек Собеський в листі від 30 травня, в якому повідомляє, що уманський полк зрадив та продався козакам. На жаль, таємницю цього дивного випадку забрали з собою до могили герої та жертви битви під Батогом.