Читаем Ціна полностью

- Пане професоре, ваші спекуляції, софізми та дотепні слівця просто чудові, але мені здається, що в нашій ситуації вони є лише марною втратою часу. А ми не маємо часу на подібну словесну еквілібристику, коли вирішується питання про людські життя. Я за пропозицію пана редактора – нехай вирішує більшість.

- Правильно, панове, правильно! – пожвавішав старший сержант Годлевський. – За цим столом повій та безграмотних я не бачу. Пан редактор, говорячи про вибір, мав на увазі вибір, який роблять люди першокласні… тобто солідні, правда?

- Так, пане сержант. Я говорив про вибір, що є демократією, де вирішує розумна більшість, а ось меншість…

- Нерозумна, темна меншість? - продовжив за Клосом здивований ксьондз.

- …а меншість має такий вибір підкоритися.

- Чудово, - підсумував адвокат. – Голосуємо по черзі. Може, спочатку проголосуємо чи забалотуємо кандидатуру директора Кужмича, а потім...

- Ні! – заперечив Мертель. – Почнемо з того: хто проти Тригера та Островського?... Хто проти того, щоб викупити Тригера та Островського – нехай підніме руку!

Мовчання, яке запанувало тепер, було найглибшим із тих, що траплялися за цим столом. Навіть курці перестали затягуватись. Під інквізиторським поглядом Мертеля та Кортоня деякі опускали погляди. Аромат трубочного тютюну філософа, що піднімався над столом, пригнічував нікотиновий сморід сигарет і самокруток, але ніяк не пом'якшував стресу групи чоловіків, скам'янілих, немов за помахом чарівної палички. З боку саду долинав шум гілок, що мучилися грозою, що посилювалася. Різко потемніло – весь світ залила густа сірість. Професор першим порушив цю цвинтарну атмосферу:

- Мої вітання панам партизанам! І справді - геніальний трюк!

Це насмілило аптекаря:

- І зовсім не геніальний, а бандитський, мета якого полягає в тому, щоб залякати всіх, хто тут сидить!

- Пан Брусь має рацію – це скандал! – вигукнув Седляк. – Панове, не дозволимо цим людям залякати нас!

- Ми чекаємо, коли ви подасте нам приклад, пане начальнику, - буркнув Кржижановський.

- Який приклад?

- Ну, що ви піднімете руку.

- Будь ласка, я можу підняти руку, але що це дасть, якщо інші не піднімуть? Втім, навіть якби я й підняв, це зовсім не означало б, що я проти того, щоби когось викупити. Я лише протестую проти такого методу голосування!

- Правильно! – зауважив Малевич. – Ми не повинні голосувати проти будь-кого. Ми, панове, маємо голосувати виключно "за".

- Тобто, як це? - Здивувався Годлевський. – За всіх?... Але ж… адже… ми можемо вибрати лише трьох…

- Ми й виберемо трьох, пане старший сержант. Ми голосуватимемо по черзі за кожного з десяти заарештованих.

- Із дев'яти заарештованих! – нагадав йому Кржижановський.

- Ну так, правильно, з дев'яти. Ті, хто отримає найбільше голосів, будуть викуплені паном графом.

- Якщо хтось отримає однакову кількість голосів? - запитав ювелір.

- Якби так сталося, тоді вибиратимемо одного з них жеребом, - запропонував Клос.

- А як ми голосуватимемо? – не поступався Бартницький.

- Найлегше за все – підняттям руки…

- Але це не найзручніше, не найголовніше, - зауважив магістратор.

- Чому ж не зручне? - спитав Годлевський.

– Тоді це було б відкрите голосування, пане старший сержант, – пояснив йому магістратор. – А відкриті голосування іноді бувають не найзручнішими.

- До того ж нас тринадцять, нещасливе число, панове, - додав Брусь.

- Тринадцять голосувати не буде, – шепнув ксьондз Гаврилко. – Я не голосуватиму.

- Вибачте, пане ксьондз, то чому ж? - запитав Годлевський.

- Бо мені не можна, сину мій.

- Але чому?

- Тому що священик може бути суддею лише у сповідальні.

- А значить в трибуналі – так ні?!… – розкочегарився філософ, зраділий тим, що йому запропонували чергову мету для обстрілу. – Ставлю вам одиницю, піп, з історії та поточної дійсності Церкви!

- Це в якомусь ще трибуналі? – стрепенувся Гаврилко.

- А в інквізиторському, братку!... Що, пан ксьондз зовсім забув про Святу Конгрегацію? І про "псів Господніх", братів домініканців? Мені нічого не відомо про те, щоб Священний Трибунал було ліквідовано, але якщо я помиляюся – будь ласка, просвітите мене…

- Церковний трибунал – це особливий випадок… - спробував захищатися ксьондз.

- Але ж суддями там священики. Тож це неправда, ніби священик може судити лише у сповідальні. Пан ксьондз нас обдурив, а брехня – це гріх – так що доведеться пану ксьондзові тепер впасти на коліна з іншого боку сповідальні, просити покаяння і таке інше.

- Ви помиляєтесь! Святий Офіс виносить вироки лише з догматичних проблем, з питань віри. Священик не може бути суддею у світських справах.

- Коли пан ксьондз засуджує повію або дружину, що зрадила, на скількись там "Аве Марія" – хіба це не вирок у світській справі?

- Це так, але тільки сповідальня надає мені таке право.

- Дорогий мій попик...

Філософ і далі хотів повидрючуватися, але Гаврилко позбавив його цього наміру.

- Нічого з цього не вийде, панове, ви не зміните мого рішення. Я не голосую!

- Я теж не голосуватиму! - з полегшенням у голосі повідомив усім Бартницький.