Читаем Ціна полностью

- Про "Венеціанського купця", майор. Ви перевели його на Треблінку, Бржезінку та Аушвіц.

- Мені відомий "Макбет" і "Гамлет", гер граф, але "Венеціанського купця" не бачив, хоча мій брат акторствує у Франкфурті, і він частенько тягнув мене до театру. Що ви маєте на увазі, гер граф?

- Я маю на увазі єврея.

- Єврей є героєм цієї п'єси, гер граф?

- Так.

- Ви дивіться!... "Венеціанський купець" – гарна назва. Ну так, звичайно, кожна п'єса повинна мати відповідну назву. І сьогоднішня п'єса – також. Ви знаєте, що німецькою мовою означає "Lippenstift"?

- Губна помада.

- Абсолютно вірно, губна помада... Цієї операції проти лісових бандитів я дав криптонім "Lippenstift"...

- Чому? - не зрозумів граф.

- Ви, напевно, здивуєтеся, гер граф, але після стільки років вигадування назв для чергових операцій, це вже завдає більше складнощів, ніж самі операції… А тут ми маємо вашу прихильність до покійної дружини, вашу гостинність, що завершилася цим написом на дзеркалі пані графині … ну, і той факт, що, завдяки вам, кілька бандитів стерли з лиця помаду і показали свої справжні обличчя… Тому я й дозволив назвати нашу спільну п'єсу, гер граф, словом "Губна помада". Я вже бачу усмішки мого начальства, коли воно отримає рапорт про сьогоднішню подію!

Граф опустив голову на груди і насилу прошепотів:

- Вчора ви мали рацію ...

- Вчора я мав рацію разів сто, тільки не знаю, про яку правоту ви говорите…

- Коли розповідали про допити, Мюллер. Що є такі слова…

- Так, так, гер Тарловський, є такі слова… - погодився Мюллер, прямуючи до виходу.

Коли кроки гестапівця та гурчання автомобіля вже розпливлися в тиші – здалеку до графа долинули відлуння вибухів та канонада. Сонце, що набирало сили, почало висушувати землю, мокру від бурхливих сліз минулої ночі.

АКТ VIII

Великий обідній зал палацу пульсував тишею затоплених коралових печер. Скло дверей, що ведуть на терасу, показувало зелений світ зі свого іншого боку. Звідти долинав шерех листя і веселе цвірінькання птахів. Сонце проникало в кімнату, покриваючи золотом все більші простори підлоги. У його променях кружляли порошинки, наче зірки, що мчали крізь космічну галактику. Посеред зали панував стіл у формі давньоримського іподрому для колісниць. Навколо нього - немов ланцюжок охоронців у багатих мундирах - спало дванадцять стільців-близнюків. На чолі столу, з боку входу головував інвалідний візок, теж порожній. Стінний годинник відміряв мовчання, а високе дзеркало відображало смуток у своїй кристально-чистій поверхні. На стільниці дзеркала можна було бачити охоплену бронзовою рамкою фотографію жінки з величезними чорними очима та губами, які, здавалося, нашіптували щось стелі. Стільці тихенько наспівували: "Ніч пройшла, і прийшов день. Тож відкинемо діяння темряви і одягнемося в обладунки світла!..." тіла і крові, але проти князів світу темряви, проти духів невдячних..." І, нарешті, вже разом - вона і вони - заспівали: "...і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого!"

Переклад: Марченко Володимир Борисович