Читаем tmp0 полностью

Виключивши території иньших племен, дістаємо для старої словянсько-литовської кольонїзації четверокутник, що ограничуєть ся лїнїєю Висли на заходї, Балтийським морем на півночи, на полуднї займає краї по середньому Днїстрі й Богу, а на сходї — басейн Днїпра (може — крім верхів самого Днїпра й його головних східнїх притоків). Тут з найбільшою правдоподібністю мусить бути уміщена словянсько-литовська територія перед міґрацією. Литовькі народи займали її північну частину. Як ми бачили, Таціт виразно уміщує їх на східнїм березї Балтийського моря, і се потверджуєть ся хороґрафічними й лїнґвістичними поміченнями. Правда, у Птолємея Ґалїнди й Судини сидять не на самім побережу, а віддїлені від нього осадами Венедів, але се такаж помилка як перенесеннє на тійже мапі Фінів на середню Вислу, або ж на балтийськім побережу треба припускати иньші литовські племена, упущені Птолємеєм. Близше означити тодїшню литовську територію можна тільки гіпотетично ²⁰). Орієнтоватись в тодїшнїй литовській кольонїзації пізнїйшими етноґрафічними границями можна тільки до певної міри, тим більше, що і в означенню пізнїйших етноґрафічних границь є багато непевного. В пізнїйших часах східне побереже Балтийського моря аж до Курішгафа займають Фіни (Корсь і Либь Початкової лїтописи), — вони відтиснули відти Литовцїв. Литовцї займають цїлий басейн Німана, а навіть в басейнї Березини і Припети (на лївім боцї її) пробовано виказати несловянські (нїби литовські) елєменти ²¹), Досї одначе литовські елєменти в порічях Припети й Березини на певно не сконстатовані, а як і приймати їх, то ще велике питаннє: що треба-б тут зачислити до кольонїзації пра-литовських часів і що може бути слїдом пізнїйшого розпросторення Литви на полуднї. Подібно як Словяни, литовські народи разом з словянським рухом, в IV-V в., могли пересунутись на полудень і захід, полишивши фінським племенам північно-східню частину своєї території; могли опановати тодї колишнї словянські займанщини, та по якімсь часї знову їх стратити під поворотною хвилею словянської кольонїзації — коли замкнулись полудневі і західнї границї словянського розсіяння, і словянській кольонїзацийний рух, по реакції, відбив ся о північні границї.

Видїливши, хоч з певним, далеким приближеннєм для литовської ґрупи по її відокремленню балтийське побереже і що найменьше — землї між Нїманом і Двиною, ми для прасловянської території маємо простір від Карпатського підгіря до Алаунської (Валдайської) височини, краї верхнього й середнього Днїпра (але території на схід від Днїпра, а також в сусідстві нїманського басейна — спірні), та краї між Вислою й Нїманом аж до моря (о скільки сї краї не були заняті готськими й литовськими осадами). Таке означеннє праславянської території в головнім (з ріжними другорядними відмінами) досить приняте в науцї і дїйсно опираєть ся на цїлїй сумі наших відомостей, тож і має значну, як на тепер — найбільшу правдоподібність за собою ²²).

Не можу проминути мовчаннєм, що при такий виводї словянської і спеціально східно-руської правітчини ми зовсім розминаємось з нашою історичною традицією, представленою автором вступних глав „Повісти временних лїт”. Для нього вихідною точкою словянської кольонїзації було середнє й нижнє Подунавє, і словянське розселеннє у нього йшло на північ, північний схід і схід. „По мнозЂхъ же временехъ, каже він, сЂли суть Словени по Дунаеви, кде есть нынЂ Угорская земля й Болгарьская; отъ тЂхъ Словенъ розидоша ся по земьли й прозваша ся имены своими” ²³). Традиція ся противить ся всїй сумі наших відомостей про словянську кольонїзацію; се невдала гіпотеза київського книжника. Скомбіновала ся вона в тих часах, коли память про словянську міґрацію вже затерлась; піддали її ріжні факти-як згадки народньої поезії про Дунай, біблїйне оповіданнє про загальне розселеннє народів з полудня, а головно мабуть навіяли її свіжійші факти витискання Руси з середнього і нижнього Подунавя в Х-XI в. Навіть в народнїх переказах вона, очевидно, не мала нїякої основи і не може мати нїякого значіння для історії словянської міґрації ²⁴).