Читаем tmp0 полностью

Спільне пожитє з численною, дуже воєвничою й хижою Печенїзькою ордою для словянської степової людности було занадто тяжким. Зворохоблена вже перед тими угорськими погромами, вона тепер починає рішучо кидати небезпечні місця і в великих масах мандрує в спокійнїші краї. На жаль, весь сей процес іде поза нашими очима: не згадавши нї словом про пустошення угорські, наша лїтопись про Печенїгів починає говорити аж тодї, як вони своїми нападами стали пустошити околицї Київа, а се сталося вже в другій половинї Х в. Одинока подробиця з степового житя, яку переказують нам джерела — се трудности, які робили Печенїги на степових шляхах. В оповіданню Константина про торговельні каравани Руси, що ходили з Київа Днїпром і морем до Царгорода в першій половинї Х в., бачимо, що сї каравани мусїли ходити оборонною рукою, бо й на Днїпрі й на морськім побережу вистерігали їх Печенїги ⁵). Кн. Святослав і загинув в степах від Печенїгів, що стерегли його коло порогів, прочувши про його богату здобич, і переловили в дорозі до Київа. Всю иньшу обстанову тодїшнього житя в степах і на степовім пограничу можемо доповнити хіба з пізнїйших, половецьких часів: неустанні набіги на міста і села, що мусїли жити в вічнім страху, на воєнній нозі; під час нападів забираннє в неволю великих мас невільників, що продавались в кримських портах на роботу в далекі краї, й вирізуваннє всіх нездалих до роботи, до продажі; нищеннє осад; в результаті — утеча людности й запустїннє цїлих країв. Не треба забувати, що два віки спокійного господарського житя віддїляло сї степові тучі IX — Х вв. від трівожливої епохи розселення. Часи розселення у полудневих українських осадників виробили були ворохобний і воєвничий характер, тодї вони могли, охоче ставати спільниками розбійничих походів Гунів та Болгар; за два віки спокійнійшого житя вони відстали від того, і переважна маса не мирилась з таким трівожним пожитєм та вибрала ся з степів.

Ми бачимо тільки результати сього всього, та й то подекуди значно пізнїйше, коли вже місце Печенїгів заступили в степах Торки й Половцї (в другій половинї XI в.), тож мусимо тут говорити про результат турецького пожитя взагалї, протягом Х (почасти IX-го) і майже цїлого XI віку.

Вже говорячи про кольонїзацію Уличів та Тиверцїв (в етноґрафічнім оглядї), „Повість“ оповідає про неї в минулім часї: „сЂдяху по Бугу и по ДнЂпру (ДнЂстру)“, „присЂдяху къ Дунаєви“, “бЂ множество ихъ“. Вона додає, що міста (замки) їх ще й досї істнують („суть городи ихъ и до сего дне“), і тим виразнїйше відтїнює, що сама кольонїзація чорноморська — справа минула: міста зістались, а самої кольонїзації, сього колишнього „множества“ вже не було.

Вище наведено звістку новгородської редакції Повісти про перехід Уличів з нижнього Днїпра за Бог в першій половинї Х в. і вказано, що й сей перехід став ся, по всякій імовіриости, під впливом печенїзького натиску. Ми мали-б тут один епізод з історії уступання чорноморської української людности з степів на північ. Але тягнув ся сей процес довго, степи пустїли поволї, степенуючись від більше небезпечних околиць до меньше загрожених. По перших, сильнїйших міґраціях, викликаних першими грізнїйшими катастрофами, сей відлив руської людности тягнув ся мабуть не одну сотню лїт, і останки степової людности могли ще мандрувати звідси і в XI-XII в.

Уличі переходили в краї між Богом і Днїстром — певно на середнїй і верхній Бог, на північний захід. В сїм напрямі мусїла взагалї уступати степова людність. На півночи вона приливала до готової вже кольонїзації, помножала її людність і причиняла ся до відпливу її далї на північ; одним з результатів сього відворотного руху треба прийняти розвій кольонїзації лісових і багнистих просторів півнїчної України, занедбаних, певно, під час вільного походу на полудень. На заходї лежали ще слабо кольонїзовані, теж занедбані в перших початках гірські околицї Карпатів; на їх кольонїзацію витисненнє українських осадників з-над моря мусїло мати теж рішучий вплив. Дуже правдоподібна думка, що сюди — в карпатські й закарпатські краї, пішла поднїстрянська, тиверська й дулїбсько-улицька людність ⁶). На сей час можна класти зміцненнє кольонїзації карпатської Руси взагалї.