Читаем tmp0 полностью

Що до місць, де Угри, по словам Константина, перебували в сїй міґрацїі, то Лебедию зовсїм не можна докладно означити ; уміщують її між Днїпром і Доном (Χιγγουλούς тодї міг би бути Орелею, „єгоже Русь зоветь Уголъ“) ⁷), але все се зовсїм гіпотетичне. „Ателькузу“ ж безперечно означає край на лївім боцї Дунаю (від Дунаю до Днїстра чи аж до Днїпра — сього не можна знати). Саме слово толкують як „річка Кузу“, край над Кузу. Се була вже остання станція Угрів по дорозї до середнодунайських країв. Перед тим по словам арабського джерела вони сидїли над „двома ріками, що течуть в Римське (Чорне) море“, в сусїдстві Кавказьких гір, мабуть над Азовським морем (коло Кубани або Дону). Весь сей час вони пробували таким чином в безпосереднїм сусїдстві наших племен ⁸); але се сусїдство Угрів, по словам арабського джерела, для наших племен було дуже гірке і мусїло прикро відбити ся на чорноморській кольонїзації. „Вони панують над всїми сусїднїми Словянами, обтяжають їх тяжкою даниною і поводять ся з ними як з своїми невільниками. „Вони неустанно нападають на Словян“. „Воюючи Словян, вони забирають у них невільників та відводять їх берегом морським до одної з пристаней римських, що зветь ся Karch (мабуть Керч). Греки виходять їм на зустріч, Мадяри заводять торг з ними, віддають їм своїх невільників, а за те дістають грецькі наволоки, кольористі коври й иньші грецькі товари“ ⁹). Наша Повість, знаючи про перехід Угрів, нїчого не каже за якесь „примучуваннє“ від них. Вона говорить тільки про один епізод, що якась ватага угорська йшла попри Київ, але й се оповіданнє виглядає на книжне обясненнє того, як зявилось урочище Угорське в Київі ¹⁰). Наш книжник, мавши нагоду кілька разів говорити про Угрів і знавши якусь память про них в традиції, очевидно нїчого не чув і не умів нїчого сказати про якусь біду від них, як росказав про Аварів. Біда дотикала більш полудневої кольонїзації, що мало інтересовала Киян, хоч без сумнїву дуже сильно відбила на тутешнїм українськім житю.

Побут Угрів в наших степах закінчив ся в 890-х роках. З своїх становищ над долїшнїм Дунаєм Угри на заклик Візантиї взяли участь у війнї Греків з Болгарами; але Болгари напустили на них Печенїгів, і попавши між два огнї, Угри пустили ся в гору Дунаєм- на колишнї кочовища Гунів і Аварів, і тут осїли. Тим закінчила ся їх мандрівка.

Примітки

¹) Вінклєр у своїй статї на підставі язикових явищ уставляє такий ряд впливів, яким підпадала фінська основа Угрів: турецький, монгольський, дравідійський, іранський, кавказький. Дравідійські впливи, коли-б на них здатись, вказували-б на глубокий Іран, кавказькі — на краї прикавказькі, як на етапи сеї міґрації. Побут угорської орди в кавказьких краях доказує Зічі також і археольоґічними вказівками.

²) З лїтератури початків Угрів і їх міґрації занотую дещо для нас цїкавійше: Hunfalvy Ethnographie von Ungarn, 1877, йогож Die Ungarn oder Magyaren (Die Völker Österreichs-Ungarns, 1881). Vambery Ursprung von Magyaren і критику Hunfalvy: Vambery's Ursprung der Magyaren, 1883. Гроть Моравія и Мадьяры, 1881, Géza Kuun Kelationum Hungaroram cum oriente historia antiquissima, 1895. E. Zichy La migration de la race hongroise, другий титул: Voyages au Caucase et en Asie, 1897. Westherg Beiträge zur Klärung orientalischen Quellen über Osteuropa (Bulletin de I'Académie de Spbg., V серія, XI, 1899, розд.: Magyaren). I. Hampel A honfoglálasi kor nazai emelékei, 1900 (памятки з часів як Мадяри осїдали на нижнїм Дунаю-реф. в Věstnik Slov. Fil. a Star. I), H. Winkler Das Finnenthum der Magyaren (Zeitschrift für Ethnologie, 1901). Маркварт ор. с., passim. Мункачі в Ethnographia 1904. Lüttich Ungarnzüge in Europa im 10 Jhrh, 1910.

³) De adm. 88.

⁴) Оповіданнє угорського Анонїма — нотаря кор. Белї зовсїм стратило кредит в науцї.

⁵) Вперше сї звістки опублїковано з ібн-Русте, письменника Х в., але тодї не було відгадано їх походженнє; аж пізнїйше, коли прибули анальоґічні звістки у аль-Бекрі, і особливо у Кардізі, видані Бартольдом в 1897 р., стало вияснять ся, що маємо перед собою звістки з середини чи навіть першої половини IX в. Здогадують ся, що джерелом їх була ґеоґрафічно-полїтична праця про Римську (візантийську) державу і сусїднї варварські краї Муслїма абу-Джармі — до нас вона не дійшла, але з неї користав і Джайгані, і ґеоґрафи Х віку. Маркварт дає таку табличку сих ґеоґрафічних праць:

абу-Джармі

|

Джайгані

Ібн-Русте

N

Бекрі

N

|

Мухамед-і-Ауфi

|

трактат вид.Туманским

Kардізі

Про особу Джармі і його писання деякі відомости подає Масуді — див. витяги у Васильєва Византія и Араби при амор. династіи, дод. с. 73.

⁶) Оден з новійших мадярських істориків Marczali (у Szilagyi A magyar nemzet türténete І с. 20 і далї), найдалї відходячи від Константинового оповідання, припускав, що Угри вже коло 700 p. прийшли до Лебедиї, пробули там довше як столїтє, і в Ателькузу сидїли довший час.

⁷) Іпат. с. 427. У всякім разї не Інгулом, як думають звичайно.