— Ні, — відповів КП Гардінґ. — Йдеться про добровільне інтерв’ю.

— З якого приводу? — втрутилася Лінда, не даючи Робін розтулити рота.

— Ми отримали звинувачення у знущанні над дитиною, — сказав КП Гардінґ.

— Звинувачують… мене? — спитала Робін.

— Так, — відповів КП Гардінґ.

— Що-о?! — вибухнула Лінда.

— Це добровільне інтерв’ю, — повторив КП Гардінґ.

Робін ніби чула, що Лінда говорить щось, але не могла розібрати жодного слова.

— Добре, — спокійно сказала вона. — Дозвольте мені взяти плащ.

Однак щойно опинившись біля столу, Робін взяла ручку і записала номер Страйка, який єдиний — за винятком власного — знала напам’ять.

— Подзвони Страйку, — сказала вона батькові, тицьнувши папірець йому в руки.

— Куди ви її забираєте? — напустилася на поліціянтів Лінда. — Ми теж поїдемо!

КП Хан назвала відділок.

— Ми знайдемо, де це, Ліндо, — запевнив Майкл, бо видно було, що вона збирається або прорватися до поліційної машини, або слідувати за нею бампер до бампера.

— Все буде добре, — запевнила батьків Робін, накидаючи на плечі плащ. — Я розберуся. Подзвони Страйку, — твердо нагадала вона батькові, а тоді взяла ключі й слідом за поліціянтами вийшла з квартири.

<p>93</p>

«Ї Цзін», або «Книга Змін»

У ту саму мить, коли Робін сідала в машину поліції на Блекгорс-Роуд, Страйк сидів у своєму «БМВ» в Бекслігіті й дивився, як брати Франки залазять у свій старий фургон, припаркований неподалік від багатоквартирного будинку, де вони мешкали. Фургон поїхав, Страйк рушив слідом, тоді набрав Мідж.

— Драсті.

— Де Майо?

— Зі мною. Ну тобто не прям аж зі мною — я чекаю, коли вона вийде з тренажерки.

— Сказав же їй, щоб міняла свої довбані звички.

— Це єдиний вечір, коли вона не грає в театрі, плюс тут в цей час менше людей…

— Думаю, все станеться сьогодні. Вони щойно сіли у фургон з балаклавами в руках.

— Ух, срака-мотика, — прокоментувала Мідж.

— Послухай, якщо Майо не проти — якщо вона справді не проти — я вважаю, що треба продовжувати. Нехай це станеться. Я зараз зніму Барклея з Коханчика, щоб нам вистачило людей, і піймаємо цих чортів на гарячому.

— Вони буде дуже за, — помітно зраділа Мідж. — Вона дуже хоче, щоб це скінчилося.

— Добре. Тримай мене в курсі, що там у вас. Я стежу за ними і попереджу, якщо щось зміниться. Все, дзвоню Барклею.

Страйк поклав слухавку, та не встиг набрати Барклея, як побачив, що йому телефонує невідомий номер. Страйк скинув дзвінок і натомість натиснув номер Барклея.

— Ти де?

— Під будинком місіс Грошики. Як вона розійшлася зі своїм Коханчиком по дорозі туди, ти би бачиу!

— Ти мені терміново потрібен у Ноттінґ-Гіллі. Схоже, що Франки наважилися на гранд-фінал. Взяли балаклави, сіли у фургон…

— О, клас, я б комусь у морду дау. Теща приїхала. Ну, до зустрічі.

Щойно Барклей поклав слухавку, телефон задзвонив знову. Не зводячи очей із фургона, який затулив від нього «Пежо 108», Страйк тицьнув кнопку гучного зв’язку на приладовій панелі.

— То хто у нас тепер дістав УГЦ? — спитав веселий голос.

— Хто це?

— Ферґюс Робертсон.

— А, — сказав Страйк, який не чекав дзвінка від журналіста, — ти. Чому питаєш?

— Бо твоя сторінка на вікі щойно стала втричі довшою, — відповів журналіст, який був ніби трохи напідпитку. — Впізнаю знайомий стиль. Ти тепер б’єш своїх подружок, трахаєшся з клієнтками, бухаєш, маєш комплекси щодо батька… що ти таке накопав на них?

— Нічого, про що готовий розповісти тобі просто зараз, — відповів Страйк, — але це не означає, що я не матиму що запропонувати пізніше.

Той із братів Франків, що був за кермом, або зрозумів, що за ним стежать, або не дуже вмів водити: «Пежо» вже кілька разів сигналив йому, вимагаючи пропустити. Новини від Робертсона нітрохи не потішили Страйка, але мусили зачекати.

— Подумав, що треба тебе попередити, — просторікував журналіст. — Ми ж домовлялися, так? Я отримаю матеріал, якщо…

— Так, так, — відповів Страйк. — Мушу йти.

Він відключився.

Франки в’їхали у тунель Блекволл, і Страйк остаточно упевнився, що вони прямують до Ноттінґ-Гілла. Знову подзвонив той самий незнайомий номер. Страйк проігнорував його, бо Франки саме прискорилися, і хоч вони могли просто боятися, що не встигнуть перехопити Ташу на виході з тренажерного залу, Страйк непокоївся, чи не помітили вони свій «хвіст».

Новий дзвінок: цього разу його сестра Прюденс.

— Та бляха-муха, — загарчав до динаміка Страйк, — я зайнятий!

Він не став знімати слухавку, але Прюденс передзвонила. І знову Страйк не відповів, але трохи занепокоївся: Прюденс так ніколи раніше не робила. Коли вона зателефонувала втретє, Страйк взяв трубку.

— Я дуже сильно зайнятий, — сказав він. — Можеш передзвонити пізніше?

— Я швидко, — відповіла Прюденс. На його подив, тон у неї був сердитий.

— Добре. Що сталося?

— Я тебе дуже чітко попросила не лізти до моєї клієнтки з УГЦ!