Читаем Страта голодом полностью

– Оце ось створіння, – розлючено вказував промовець обома руками на Панаса, – не тільки проігнорувало партійну інструкцію. Мало того, воно ще посміло образити мене, представника нашої партії та уряду. Завважте: принижуючи мене, він тим самим образив і зганьбив партію та уряд; він своїм учинком також образив нашого дорогого й любимого вождя й учителя, товариша...

Прізвище вождя більшовицької партії потонуло в належному вибухові оплесків.

«Товариш Черепін» на трибуні самовдоволено озирнувся. Панас стояв, прикипівши очима до своїх чобіт. Коли оплески поступово стихли, «товариш Черепін» повагом виголосив присуд: злочин Панасів настільки серйозний, що він радить передати справу органам державної безпеки і вищим судовим інстанціям.

Усе зійшло б гладко, коли б «товариш Черепін» не пропустив істотної подробиці: як то спромігся Панас образити і партію, і уряд, і «товариша Черепіна», та ще й самого вождя – усіх заразом?

– Та як же він вас образив? – вигукнув хтось із кутка.

Тут уже й іншим закортіло дізнатись достеменно, що ж, власне, скоїлося між «товаришем Черепіном» і Панасом. Хтось навіть поцікавився, чи були свідки при тій події, хай там яка вона була. Спочатку «товариш Черепін» якусь хвилину спокійно дивився кудись у далечінь. Далі він підвівся, надпив води, придививсь до шклянки, немов хотів переконатись, чи допив її до дна, обережно поставив шклянку, кахикнув у кулак і наче мимохідь дзеленькнув, закликаючи до порядку. Гамір і вигуки негайно вщухли, залягла мертва тиша. Ніхто не важився й ворухнутися. Ми всі чекали, що він скаже.

Проте «товариш Черепін» не поспішав. Він мовчки втупився в присутніх, ніби намірившись загіпнотизувати кожного в залі. Нарешті він промовив:

– Позаяк характер злочину громадянина Коваленка такий, що дискредитує нашу любиму партію й уряд і мене як представника нашої партії в цьому селі, то думаю, що було б недоцільно повторювати його тут привселюдно.

Помовчавши ще трохи, він додав чітким голосом:

– Я повторюю свою вимогу – і це вимога нашої любимої партії та уряду: оскільки зловмисність злочину підсудного не викликає сумніву, його справу необхідно передати у вищий суд і в органи державної безпеки.

Виголосивши цей свій вердикт, він свідомо вичекав часину, немов сподіваючись якогось заперечення. Потім зауважив щось судді Сидорові, мабуть, наказуючи розпочати судове слухання, хоча й без цього усім було ясно, що Панаса ще до початку слухання було вже засуджено. А Сидорові, як і в попередніх справах, просто забракло слів. Розгублений і безпорадний, він тільки поглядав то на підсудного, то на «товариша Черепіна». Аж після того як Черепін щось там прошепотів йому на вухо, Сидір викликав підсудного і сказав:

– Як товариш Черепін заявив у своїй патріотичній промові, ти, Панасе, зневажив нашу партію і уряд і, крім того, товариша Черепіна особисто. Ну, а тепер, – перейшов він з офіційного тону на довірливо-опікунчий, – а тепер скажи нам, що це тобі в голову зайшло?

– Нічо, товаришу... Нічого мені такого не заходило... – почав Панас жваво.

Сидір, скинувши поглядом у бік Черепіна, підправив його: «Нічого, товаришу суддя!»

Панас неохоче повторив підказану йому словесну формулу, але на цьому проблема процедурного звертання підсудного до судді не вичерпалася: втрутився «товариш Черепін» і виправив обох їх: «Нічого, громадянине суддя!»

Панас слухняно й це повторив.

Далі суддя поновив допит підсудного.

– А навіщо ж ти сказав таке? – спитав він чемно, як ото батько, бува, дорікає своїй дитині за негарну поведінку.

– Яке таке?

– Ти ж знаєш, що ти казав.

– О, ти маєш на увазі слово «жлоб»?

Так оно в чому річ! Панас несамохіть прохопився тим злочинним словом, що його «товариш Черепін» не наважувався повторити прилюдно.

Відповідь Панасова спричинила сенсацію серед присутніх. Хтось пирхнув смішком. Перелякавшись, Сидір став закликати до порядку, та ніхто його не слухав. Збудження в залі дедалі наростало. Навіть «товариш Черепін» трохи занепокоївся, хоча ненадовго. Він рвучко схопився на ноги і зателенькав, вимагаючи тиші, але гамір не вщухав. Кілька секунд він простояв безмовно, ніби надумуючись, як бути далі. Нарешті підніс голову і вереснув на всю силу горлянки:

– Партія та уряд не потерплять тут бунту!

Ту ж мить усе заніміло. «Товариш Черепін» якусь хвилину задумано впирався очима в присутніх, а тоді звільна почав говорити, смакуючи кожне слово.

– Як усі ви, товариші, бачили і на власні вуха чули, він, – Черепін тицьнув пальцем на Панаса, – зробив це знову. Він типовий ворог народу, бо саме вороги народу використовують кожну нагоду, яку тільки вдасться, щоб дискредитувати нашу любиму партію та уряд. Як ви помітили, я не бажав виявляти суті даного злочину, бо не хотів ще раз піддавати нашу любиму партію та уряд цьому злісному паплюженню привселюдно.

«Товариш Черепін» на хвилинку спинився. У залі відчувалося сильне напруження. Ми сиділи тихо, похиливши голови. Надто добре ми знали, що той, кому причеплено наличку «ворог народу», пропав навіки. Жодної можливости оборонитись у нього не було.