Читаем Страта голодом полностью

Раніше в селі була одна влада: сільська рада, обрана на загальних зборах села, – вона виділяла зі свого складу виконавчий комітет, голову і секретаря. У той час такі політичні організації, як компартія і комсомол, ще не відігравали особливої ролі в системі сільської адміністрації, бо й самих комуністів та комсомольців у нашому селі було вкрай обмаль.

Із запровадженням суцільної колективізації цей орган місцевого самоврядування був, по суті, скасований. І загальні сільські збори, і сільрада втратили всю владу. Все перейшло в руки партійної організації, кількість членів якої в нашому селі почала дуже швидко збільшуватись.

Сільська парторганізація, перебравши на себе всі функції сільради, стала фактичним господарем села й диктувала свою волю загальним сільським зборам, унаслідок чого ці збори стали маріонеткою комуністів. Те саме сталося з сільською радою. Тільки члени партії та комсомолу або особи, абсолютно вірні партії й урядові, могли бути обрані чи призначені на ключові пости в сільраді.

Приблизно водночас із приїздом тисячника в нашому селі постали дві нові установи: спецвідділ та робітничо-селянська інспекція. Обидві вони зробилися пострахом у нашому житті.

Спецвідділ являв собою орган ҐПУ, таємної політичної поліції. Офіційно в ньому числився тільки один працівник, що мав свій кабінет у приміщенні сільради й завжди ходив у формі ҐПУ. Як він вербував у тому кабінеті своїх агентів, хто були ті агенти – це залишалося таємницею. Проте всі вважали, що у кожній стохатці було по одному агентові, щоб інформувати ҐПУ про кожен крок мешканців його стохатки.

Робітничо-селянська інспекція була місцевою філією народнього комісаріяту з такою самою назвою. Пізніше цей комісаріят існував у вигляді Комісії Радянського Контролю. Інспекція мала перевіряти роботу державних органів, політичну льояльність та професійну придатність держслужбовців. З переходом до суцільної колективізації партія та уряд зобов'язали цей комісаріат контролювати виконання партійних накреслень у галузі сільського господарства.

Робітничо-селянська інспекція мала в нашому селі також тільки одного представника. Він звичайно був не місцевий. На допомогу йому було призначено комісію з п'ятьох місцевих. Він теж мав своїх секретних агентів, що доносили йому на місцевих посадовців. Виявивши якісь невідповідності, він брав на себе ролю і слідчого, й судді, чий вирок не підлягав оскарженню.

Щоб втілити в життя курс на колективізацію, партія та уряд мобілізували всі свої сили в центрі й на місцях, тобто увесь партійний пропаґандивний апарат, армію, таємні і явні каральні органи – та, властиво, усі свої установи й організації. Найактивнішою і найдійовішою силою в руках місцевих партійців були такі політичні утворення, як комсомол, піонерія і комнезами.

Комсомол – це абревіятура від назви Комуністичної Спілки Молоді, заснованої 1918-го року. Членами цієї організації, що вважалася резервою компартії, могли бути молоді люди у віці від чотирнадцяти до двадцяти шести років. Їй відводилося друге місце в радянській політичній ієрархії. Комсомольська молодь виявилася найенергійнішою підпорою комуністів у нашому селі. За активністю і заповзяттям на всіх ділянках вони йшли відразу за партійцями. Ватажком комсомольського осередку був присланий з центру кандидат у члени партії.

Піонерська організація була політичним об'єднанням школярів від восьми до чотирнадцяти років. Членів цієї дитячої організації використовувано у подвійній ролі: як зв'язківців і як аґентів. Широко відома справа Павлика Морозова може бути наочним прикладом, як компартія та уряд використовували дітей у своїх плянах. Син селянина-бідняка, він жив десь за Уралом у Сибіру. Цей чотирнадцятирічний школяр за ніч став знаменитий на весь Радянський Союз тим, що доніс на свого батька й на сусідів, які приховували хліб від держави. Викриті ним селяни, в тім числі батько Павликів, були заарештовані й пропали без сліду. А самого Павлика вбили обурені односельці, серед яких був і його рідний дядько. Вся радянська пропаґандивна машина взялася прославляти Павлика і зробила його національним героєм. Його іменем назвали силу-силенну сіл, різних установ, вулиць і військових частин. Історія Павлика Морозова ввійшла до всіх радянських енциклопедій та словників.

Отож партія заохочувала дітей, особливо тих, які належали до піонерської організації, стежити за своїми батьками і виказувати їх, а так само доносити на будь-кого іншого, хто виявляв непокору партії. Такі доноси вважались героїчними подвигами й найкращою формою вияву радянського патріотизму.