Читаем Сонячна машина полностью

«Всесвiтнiй Конгрес у Парижi! З'їзд прем!єрiв усього свiту! Єдина Республiка землi! Вiчний мир!»

I все таке рожеве рожеве, поважно нiжне, соромливо радiсне. Париж, Лондон, Нью-Йорк, Берлiн, Токiо, всi зморшки земної кори, всi її нарости, всi пiдземнi и надземнi каторги, все рожево, невинно, офiцiозно посмiхається. Кiнець стражданню, кiнець кровопроливанню, кiнець ворожнечi народiв, На землi мир i в чоловiцiх благоволенiє!

А от червоне. (Американське).

«Зоря золотого вiку Людства! Народи вирiшують свою долю? На порозi нової епохи! Пришестя месiї!»

I все палає червоним захватом, вогневою радiстю. Криваво, бурно, екстатично, ультрарекламно! Париж, Лондон, Нью-Йорк, Берлiн, Токiо, всi великi й малi ковбанi людського страждання, всi закапелки глупоти, всi тисячолiтнi гори забобонiв, обману, ненавистi, — все вкрите радiсним, вогневим, червоним ентузiазмом.

Але ж на другому кiнцi лиця людства раптом хмура, страшна гримаса. Японське скло, синє, понуре, грiзне!

«Новий похiд Заходу на Схiд! На порозi величезного нещастя людськостi! Схiд не буде колонiєю Заходу! Геть облуднi конгреси!»

I все — темне, принишкле, само сонце дивиться тьмяно, загрозливо. всяка радiсть — зморщена, задимлена, засинена безнадiйнiстю.

Париж, Нью-Йорк танцюють планетарний танок миру, а Токiо, Пекiн грiзно вимахують старою зброєю недобре зв'язаних рабiв Вони не хочуть бути краще зв'язаними. Хе, косоокi вiльнолюби!

Але Париж, проте, готується й танцює. Через тиждень Конгрес! На всiх вулицях будують арки, — там будуть проходити народи землi. (Парижани поки що пiд ними танцюють бiскаюi).

Конгрес через два днi! Арки iлюмiнованi! Повбиранi квiтками з усього свiту! Палац Свiтового Миру (старенький люксембурзький палац) щовечора горить усiма нацiональними вогнями всiх держав, нацiй i племен свiту. Вогнi, танцi, смiх, крики, алкоголь i поцiлунки не сходять до ранку з вулиць Парижа! Вiн кричить усiма мовами землi, вiн одягнений у всi фарби планети, вiн — свiтовий омнеїзм!

Нi, полiтика — це надзвичайно втiшна штука. Наука в порiвняннi з нею просто маленьке, поганеньке скло. А це брильянт, що одсвiчує тобi всiма фарбами, всiма вогнями. Одну й ту саму рiч ти можеш побачити в найрiзнiшому освiтленнi, в найрiзнiших лiнiях, обрисах I то в найщирiших, переконаних, справжнiх фарбах!

А скiльки вiдтiнкiв навiть в однiй i тiй самiй фарбi!

«Пролетарiат усього свiту повинен пiддержати цю останню акцiю свiтової буржуазiї! Капiталiзм у Парижi сам копає собi могилу. Париж для старого свпу є необхiднiсть, неминуча ло гiка, останнiй штрих для переходу до нового свiту! Хай живе Париж!»

«Пролетарiат усьою свiту повинен берегтися! Капiталiзм у Парижi куь новi ланцюги на працюючi класи Єдина Респуб лiка Землi й єднiсть капiталiстiв! Париж є загроза всьому свiтовi. Геть Париж!»

«Пролетарiат усього свiту повинен серйозно розважити над поставленою проблемою. Роззброєння свiту — вiчнi домагання працюючих. Розумiється, всяка армiя повинна бути скасова на. I геть i не геть Париж!»

Нi, це знаменита рiч — ця полiтика! Доктор Рудольф стра шенно нею цiкавиться. Щовечора вiн неодмiнно дивиться в ус; скла на Берлiн, Лондон, Париж.

Але вдень, щiльно позапинавши долiшнi завiски на вели чезних оранжерейних вiкнах, попихкуючи через верхню губу пiсеньками, щохвилини витираючи пiт великим рушником, вiн працює. Тодi вiн про полiтику не має змоги думати. Конгрес у Парижi, безумовно, важна рiч, але тiльки ввечерi. Тодi так пишно, так наввипередки горять на аеростатах i хмарах прокламацiї. На стiнах миготять радiоекрани вулиць Парижа, демонстрацiй пролетарiату всоого свiту за i проти Парижа, першi делегати перед Палацом Свiтового Миру.

Радiорупори на палацах i по скверах громовими гунявими голосами вигукують промови, iнтерв'ю цих великих осiб.

От вiн часом заходить до Макса. Вечорами цей чудачина переважно дома сидить. Вiн пише книгу про красу. О нi, не про гiмалайську красу. Трошки про iншу. Про брудну, негарну, непомiтну, буденну, зацьковану, закривавлену, замучену — велику красу. Про ту красу, яка сама лiвою рукою забиває цвях на правiй руцi свого розп'яття, не дивлячись нi в дзеркало, нi в iсторiю, i яка одним пiдставляє лiву щоку, а другим — кулак у зуби.

От про яку красу пише книгу Макс вечорами, коли розпалене спекою небо й камiнь Берлiна шугають i пашать духотою, коли залiзнобетоновi будинки потiють i зорi клiпають од крику й блиску реклам про Свiтовий Конгрес.

Макс не може спокiйно говорити про цю всесвiтню подiю Свiтовий Конгрес? Це та бутафорiя, яку подихаюча буржуазiя з такою помпою будує собi перед загином? Конгрес Миру, який рiшатиме всесвiтню вiйну? Тiльки слинявi соцiал-демократи ще здатнi щиро бути дурнями й вiрити в цю цинiчну комедiю. Конгрес, на якому захiдний iмперiалiзм, що задихається вiд самого себе, має схопити за голову схiдний? У цьому є наближення соцiалiзму? Га? Чи в тому, що буржуазiя добалакається до способiв навiки обеззброїти пролетарiат? Га?

Це вже зовсiм чорне скло. Чорно кривава гримаса без тiнi рожевостi.

«Народи вирiшують свою долю»