Читаем Служниця полностью

воду, у голові досі паморочиться. Я не здатна нормально пересуватися.

Сумніваюся, що подужаю спуститися сходами на другий поверх.

Отже, хай навіть я себе за це ненавиджу, доводиться прийняти

допомогу Енді. Я дозволяю йому звести мене сходами донизу й

протягом усього цього шляху змушена важко спиратися на чоловікову

руку. Коли опиняюся на другому поверсі, то чую, як там, унизу, співає

щось Сесілія. З нею все гаразд. Він її не скривдив. Хвалити бога.

Я не дам йому ще однієї нагоди таке зі мною утнути.

— Тобі треба полежати, — каже Енді серйозно. — Ти погано

почуваєшся.

— Ні, — хрипко видихаю я.

Я хочу до Сесілії. У мене аж руки скімлять, так кортить її обійняти.

— Ти ще надто слабка, — каже він. Можна вирішити, що я оклигую

після важкого грипу, а не намагаюся оговтатися після того, як він дві

доби тримав мене в тій комірці. Він розмовляє зі мною таким тоном, наче це я тут схиблена. — Ходімо.

Що ж, хай там як, він таки має слушність, мені треба прилягти. Ноги

в мене підтинаються з кожним кроком, у голові паморочиться. Тому

дозволяю йому скерувати себе до нашого величезного ліжка, і він

вмощує мене попід ковдрами. Якщо й був якийсь шанс, що я звідси

втечу, то він розвіявся без сліду, щойно я потрапила до ліжка. Після

двох ночей, проведених на лежанці на горищі, враження таке, що я

лежу на хмаринці.

Повіки в мене ніби свинцеві — я не годна опиратися сну. Енді сидить

обіч мене на краю ліжка, пестячи моє волосся.

— Ти просто погано почуваєшся останнім часом, — каже він. — Тобі

потрібна доба, щоб виспатися як слід. Не переймайся через Сесілію. Я

простежу, щоб з нею все було добре.

Голос його такий лагідний і ніжний. Мені починає здаватися, що всі

ті події останніх двох діб я просто вигадала була. Зрештою, він же був

таким хорошим чоловіком. Він що, справді міг замкнути мене в

кімнаті, примусити висмикувати собі волосся? Це зовсім на нього не

схоже. Може, у мене була гарячка й мені примарилося?

Ні. Мені не примарилося. Це все було. Я точно знаю, що це справді

сталося.

— Ненавиджу тебе, — шепочу я.

Енді не звертає на це уваги. Він пестить і надалі моє волосся, допоки

в мене не починають злипатися очі.

— Просто поспи, — каже він лагідно. — Це все, що тобі зараз

потрібно.

РОЗДIЛ СОРОК ДРУГИЙ

Крок четвертий. Як примусити цілий світ вважати тебе божевільною

Прокидаюся через те, що десь віддалік ллється вода.

У мене досі паморочиться в голові, я наче не при собі. Скільки часу

потрібно організму на те, щоб оговтатися після того, як протягом двох

діб він був позбавлений води і їжі? Дивлюся на годинник у себе на

зап’ястку — уже майже полудень.

Тру очі, намагаючись зрозуміти, звідки лунає плюскіт води.

Враження таке, що з ванної, суміжної з нашою спальнею. Двері її

зачинені. Енді що, у душі? Якщо це справді так, мені випала нагода

вибратися звідси, тільки часу обмаль.

Телефон лежить на столику обіч ліжка. Я хапаю його, моє перше

поривання — зателефонувати до поліції й розповісти, що мені заподіяв

Енді. Але ні, із цим доведеться зачекати. Зачекати, поки я не опинюся

подалі від нього.

Ти ба, у телефоні в мене, виявляється, ціла купа повідомлень від

Енді. Либонь, саме звук чергового вхідного повідомлення мене

розбудив. Я передивляюся їх, спантеличено насупившись.

З тобою все гаразд?

Ти сьогодні вранці поводилася якось дивно. Будь ласка, зателефонуй мені, я маю

пересвідчитися, що з тобою все гаразд.

Ніно, чи з тобою все гаразд? Я зараз їду на зустріч, але відпишися, будь ласка, що ти в

нормі.

Як ви із Сісі? Будь ласка, зателефонуй чи напиши мені.

Останнє повідомлення привертає мою увагу. Сесілія. Я не бачила її

вже два дні. Раніше я жодного дня не проводила окремо від неї. Я

навіть на медовий місяць не поїхала, бо не хотіла з нею розлучатися.

Де вона?

Урешті-решт, Енді не залишив би мене на самоті з дочкою, якщо я

спала. Адже не залишив би?

Дивлюся на зачинені двері ванної кімнати. Хто там, усередині? Я

припустила була, що то Енді, але цього не може бути. Він же надсилав

ті свої повідомлення з роботи! Чи це я сама випадково забула

закрутити кран? Можливо, я прокидалася, ходила в туалет і забула

вимкнути воду? Зважаючи на те, у якому я була стані, це більш ніж

імовірно.

Скидаю ковдру. Руки мої дуже бліді, ще й трусяться. Намагаюся

звестися, але це виявляється з біса важко. Хай навіть я попила й

перепочила, почуваюся досі просто жахливо. Доводиться триматися за

ліжко, щоб зіп’ястися на ноги. Не впевнена, що мені стане сил

дістатися ванної кімнати.