Читаем Служниця полностью

Ніні відомо про моє минуле? Чи вона дізналася про все нещодавно, а

чи таки про все довідалася, перш ніж найняти мене? Можливо, їй

припала до душі ідея взяти на роботу колишню ув’язнену. Когось, ким

можна буде досхочу попихати. Інша людина звільнилася б уже кілька

місяців тому.

Поки сиджу на ліжку, жаліючи себе, увагу мою привертає дещо, що

лежить на тумбочці обіч.

Це програмка з вистави «Мить істини».

Спантеличена, беру її з тумбочки. Як вона тут опинилася? Я сховала

її в сумочку після вистави й вирішила зберегти як згадку про той

чарівний вечір. Сумочка моя стоїть на підлозі, біля гардероба. То яким

чином програмка опинилася на тумбочці? Я достеменно її туди не

клала. Я цього певна цілком і повністю.

Мабуть, її туди поклав хтось інший. Я замикала двері до кімнати, але

ключ є не лишень у мене!

У животі в мене починає крутити. Я нарешті розумію, чого це Ніна

вирішила розбевкати про моє минуле за ґратами. Вона знає, що я

ходила на виставу з Ендрю. Вона знає, що ми удвох були на

Мангеттені. Він і я. Я не впевнена, чи вона знає, що ми провели ніч у

«Плазі», але вона достоту в курсі, що об одинадцятій годині вечора нас

не було вдома. І я впевнена: якщо вона достатньо розумна, то

перевірить, чи реєструвалися ми в готелі.

Ніні все відомо.

У мене з’явився небезпечний ворог.

РОЗДIЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

У межах подальшого вдосконалення переліку тортур, крізь які я

мушу проходити щодня, Ніна вирішила максимально ускладнити для

мене процес закупів.

Отже, перш ніж я вирушаю до крамниці, вона тепер укладає перелік

продуктів, які треба придбати. І дуже детально вказує, що саме їй

потрібно. Наприклад, у тому переліку зазначено не просто «молоко», а

«органічне молоко від компанії “Квінсленд фарм”». Якщо в продажу

немає замовленого нею товару, я маю написати повідомлення про це, а

тоді надіслати їй світлини всіх продуктів, що їх можна купити

натомість. А з відповіддю вона зазвичай не квапиться, тож доводиться

бозна-скільки стовбичити в тому бісовому відділі й чекати.

Зараз я застрягла в хлібному відділі. Надсилаю Ніні повідомлення: Хліба на заквасці з «Нантакету» в них немає. От що можна купити натомість.

Надсилаю їй світлини всіх хлібин на заквасці з тутешнього

асортименту. Тепер доведеться чекати, поки вона перегляне отримані

фото. За кілька хвилин від моєї господині надходить нове

повідомлення.

А якісь бріоші в них є?

Тепер я маю надіслати їй світлини всіх різновидів бріошів. Слово

честі, мабуть, я застрелюся, так і не завершивши закупи! Вона ж

зумисне з мене знущається! Але, правді бути: яке їхало, таке й здибало

— адже я переспала з її чоловіком.

Роблячи світлини булочок, помічаю кремезного сивого чолов’ягу, який спостерігає за мною з іншого кінця відділу. Спостерігає, навіть не

намагаючись це приховати. Кидаю на нього нищівний погляд, і він іде, хвалити бога. Ще мені якогось збоченця зустріти бракувало

вишенькою на торті.

Чекаючи, поки Ніна здобудеться на рішення, дозволяю собі трохи

відволіктися. А відволіктися для мене — то, як завше, почати думати

про Ендрю Вінчестера. Після того Ніниного одкровення стосовно того, що я сиділа, Ендрю навіть не спробував був зі мною «поговорити». А

обіцяв! Новина надійно його відлякала. І я його за це не засуджую.

Мені подобається Ендрю. Ні, він не просто мені подобається. Я

закохалася в нього. Постійно про нього думаю, мені боляче жити з ним

під одним дахом і не мати змоги продемонструвати власні почуття. Ба

більше, він заслуговує на кращу жінку, ніж Ніна. Я могла б зробити

його щасливим. Я могла б навіть народити йому дитину, про яку він

так мріє. І, погляньмо правді у вічі, узагалі будь-яка жінка краща за неї.

Утім навіть попри те, що він теж відчуває зв’язок, який між нами

існує, ніколи нічого не станеться. Йому відомо тепер, що я сиділа. Він

не хоче мати нічого спільного з колишньою ув’язненою і збирається

далі скніти в товаристві цієї своєї відьми, цілком можливо, що аж до

скону.

Телефон знову дзижчить.

А французький хліб є?

Це забирає ще десять хвилин, але врешті-решт мені вдається знайти

буханець, який відповідає Ніниним запитам. З візком іду до каси — і

знову помічаю того кремезного хлопа. Він достеменно на мене

витріщається. На додачу, а це вже значно гірше, я помічаю, що візка в

нього немає. То що йому тут треба?

Розраховуюся на касі якомога швидше. Завантажую паперові

пакунки, напхом напхані продуктами, назад до візка, щоб виїхати з

ним на паркувальний майданчик, де на мене чекає «ніссан». Але

щойно підходжу до виходу, як на плече мені лягає чиясь рука. Скидаю

голову й бачу того самого здорованя.

— Перепрошую! — Я намагаюся вивільнитися, але він міцно тримає

мене за плече. Моя правиця стискається в п’ястук. Нас бачить ціла