Читаем Служниця полностью

запанікувати. Я від переляку мало в штанці не напудила. Утім Ендрю, як на мене, байдуже до того, що його дружина оце щойно заскочила

нас на самоті у вітальні, надворі перша година ночі, а ми в самій

білизні. Авжеж, нічого такого ми не робили, але все ж таки.

— Це я маю спитати в тебе те саме, — відсварюється Ніна. — Схоже, ви двоє тут непогано розважаєтеся. То що такого смішного?

Ендрю знизує плечима.

— Оце спустився попити, а Міллі дивиться телевізор. Ну, я й собі

глянув. Це «Сімейна ворожнеча».

— Міллі, — перемикається на мене Ніна. — Чому ви не купите собі

власний телевізор і не поставите його у себе в кімнаті? Вітальня — це

наша територія.

— Перепрошую, — кажу швидко. — Я куплю телевізор за першої-ліпшої нагоди.

— Агов. — Ендрю здивовано зводить брови. — Ну, подивиться Міллі

трохи телевізор у вітальні… Що тут такого? Усе одно ж тут зараз

нікого немає!

— Тут є ти.

— Вона мені не заважала.

— Здається, вранці у тебе призначена ділова зустріч? — Ніна не

зводить з нього очей. — І напередодні цієї зустрічі ти о першій ночі, замість спати, дивишся телевізор?

Він зітхає. Я затамовую дух, на якусь мить у мене спалахує надія, що

Ендрю заперечить дружині.

— Маєш слушність, Ніно. Піду краще спати.

Ніна не зрушує з місця. Так і стовбичить, схрестивши руки на

пишних персах, і дивиться, як Ендрю дибає вгору сходами — геть-чисто дитина, що її за якусь провину відрядили спати без вечері. Від

того, як Ніна ревнує, мені чомусь стає тривожно.

Зводжуся з канапи й вимикаю телевізор. Ніна досі стоїть внизу на

сходовому майданчику. Очі її прикипіли до моїх шортиків і майки. Я

впевнена, що відсутність бюстгальтера вона теж зауважила. Мені

знову спадає на думку, що на вигляд ця сцена конче двозначна. А проте

я справді вважала, що буду тут, унизу, сама.

— Міллі, — цідить нарешті Ніна. — На майбутнє маю вам дещо

сказати.

Сподіваюся,

ви

пристойно

вдягатиметеся,

коли

спускатиметеся зі свого горища.

— Перепрошую, — повторюю я. — Я просто не думала, що хтось

іще не спатиме.

— Серйозно? — форкає вона. — Ви що, отак-от тинятиметеся серед

ночі чужим будинком лишень через те, що вважатимете, наче нікого

немає?

Не знаю, що на це відповісти. Це ж бо не чужий будинок. Я, власне, тут живу, хай навіть і на горищі.

— Ні…

— Будь ласка, після того як настає час лягати спати, лишайтеся в

себе нагорі, — каже Ніна. — Решта будинку — це територія моєї

родини. Ви мене зрозуміли?

— Зрозуміла.

Вона хитає головою.

— Відверто кажучи, я вже не впевнена, що нам потрібна служниця.

Можливо, я припустилася помилки…

Йой, ні. Вона що, звільнить мене просто зараз, о першій ночі, через

те що я дивилася телевізор у вітальні? От халепа. До того ж хороших

рекомендацій Ніна мені точно не дасть. Та ну, вона радше зателефонує

кожному моєму потенційному майбутньому працедавцеві з розповіддю

про те, якою мірою мене ненавидить.

Треба виправляти ситуацію.

Стискаю п’ястучки, встромляючи нігті в долоні.

— Послухайте, Ніно, — починаю я. — Між мною та Ендрю нічого

такого не відбувалося…

Вона скидає голову й регоче. Цей моторошний хворобливий звук, щось середнє між сміхом і плачем.

— Ви що, думаєте, я через це переймаюся? Ми з Ендрю —

споріднені душі. У нас є дитина, а незабаром буде ще одна. Ви

вважаєте, я боюся, що мій чоловік може поставити на кін усе своє

життя заради якоїсь прислуги-гультяйки, котра живе на горищі?

Сковтую. Схоже, я зробила лишень гірше.

— Ні, звичайно.

— Певно, що ні. — Ніна дивиться мені просто в очі. — І ніколи про

це не забувайте.

Я стою, не зовсім розуміючи, що на таке відповісти. Нарешті Ніна

киває в бік кавового столика.

— І приберіть оцей розгардіяш. Просто зараз.

Відтак вона розвертається і йде нагору.

Жодного розгардіяшу на столику немає. Там просто стоїть склянка з

водою, яку залишив Ендрю. Щоки в мене пашіють від приниження.

Підходжу до столика й хапаю склянку. Нагорі з гуркотом захряскують

двері до спальні. Дивлюся на склянку в себе у руці.

А тоді, охоплена раптовим гнівом, жбурляю склянку на підлогу.

Вона мальовничо розбивається. Друзки розлітаються навсібіч. Я

задкую на крок. Скалка встромляється мені в ногу.

Дідько, це ж треба було утнути таку дурню.

Кліпаю на залиту водою і засипану скляним кришивом підлогу.

Треба прибрати, а перш за все — варто знайти якусь взуванку, щоб не

поранити ноги склом. Глибоко вдихаю, намагаючись уповільнити

дихання. Зараз приберу скло, і все буде добре. Ніна й не дізнається про

те, що тут сталося.

Але на майбутнє треба бути обачнішою.

12 Приблизно 38 градусів за Цельсієм.

13 Популярне в США телешоу, ведучим якого є комік Стів Гарві. Це вікторина, у якій дві родини-суперниці (по п’ять

гравців у кожній команді) повинні вгадати найпопулярніші, за результатами опитувань громадської думки, відповіді на

різноманітні запитання.

14 Одна миля дорівнює 1,609 кілометра.

РОЗДIЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ