Отримавши повідомлення про можливого гостя, Шульга вирішив супроводжувати свого підопічного особливо ретельно. Наближався звичний уже час відвідин. Шульга пругко звівся на ноги, зробив кілька різких рухів руками, присів — треба було розігріти м’язи. Якщо передчуття його не підводить, сьогодні буде робота.

Покрадьки, знайомою вже стежиною, намагаючись не наступати на тріскуне сухе гілля, почав пробиратись до торованого “Киященками” шляху. За цей час вони тут пообвиклися, переконались — окрім них, поночі лісом ніхто не ходить. Ходили не остерігаючись і лише на підході до схованки ставали обережнішими. Можливо, когось боялись, скоріше всього, того, кому адресували записку в конверті.

Тактику виробили таку: неподалік тайника обладнали собі спостережний пункт. Кілька хвилин в темряві прислухались — що робиться довкруг. Переконавшись, чи все спокійно, ліхтариком присвічували, чи не порушено їхнього знаку на схованці. Якщо позначка, а значить і лист, були на місці, вертали назад. І так щоночі.

Шульга вирішив затримувати Танченка на його спостережному пункті. З кількох причин. По-перше, Танченко спостерігав за тайником лежачи. Значить, навряд чи зможе чинити опір. По-друге, до схованки метрів з п’ять, і пришелець не встигне прийти на допомогу.

Й цієї ночі все було, як завжди. Танченко тихо приліг у своїй засідці. Шульга зачаївся в кількох кроках позаду. І в цей час від озера почулись кроки. Хтось, не оберігаючись, ступав лісовою стежкою. Шульга увесь внутрішньо напружився. Нарешті! Виходить, вони не помилились і гість таки заявився. Швидко натиснув на рації, що лежала поруч, клавіш сигналу. Уявив, як у багатьох місцях спрацювали приймачі й усі приготувались до операції, котру подумки програвали вже не раз.

Незнайомець став іти обережніше. Навіть у прилад нічного бачення важко було розгледіти його обличчя. Йшов у куртці, з насунутим на голову башликом, в руках тримав мисливську рушницю. Коли ступив на галявину перед тайником, Шульга полегшено зітхнув — тепер його буде видно товаришам, побачать рушницю, будуть обережні.

Незнайомець завмер, дослухаючись. З-за хмари зовсім недоречно визирнув місяць.

Шульга відірвав погляд від гостя й зосередився на своєму підопічному. Той теж лежав непорушно, тепер і йому було видно: гість озброєний. Це стримало Танченка від будь-яких дій, боявся отримати жакана в груди.

Важко і довго збігали секунди. Шульзі здалося, Танченко може почути в цій тиші, як в грудях у нього гупає серце. Знову перевів погляд на похмуру, напружену постать пришельця. “Двостволка мисливська, — відзначив подумки. — Може зробити два постріли…”

Заспокоївшись, незнайомець зробив кілька кроків до тайника і знову зупинився.

Шульга до болю стиснув кулаки, невже щось відчув? “Ну, ще кілька кроків, — шепотів подумки. — Ще кілька…”

І, ніби скоряючись проханню, людина з рушницею рішуче ступила уперед.

Шульга знав, що станеться у наступну мить, але навіть для нього те, як спрацювала пастка, теж виявилось несподіванкою. Чотири “постріли” пролунали майже водночас. З шипінням, немов чотири невеличкі ракети, метнулись назустріч один одному кінці сітки, накриваючи вкляклого з ляку на місці незнайомця. Майже в ту ж мить до нього кинулись оперативники. Секундою пізніше Шульга опинився на спині Танченка, швидко заломив йому руку, клацнув наручником. Той навіть не опирався.

Неподалік шугнула догори ракета. Це означало: оперативники взяли Шерстюка, — й одночасно слугувало командою для початку прочісування лісу. Ліс враз виповнився голосами, спалахами десятків прожекторів.

Шульга підвів затриманого й підштовхнув його на галявину, туди, де випутували з сітки гостя.

…Карий, який брав участь у операції, відійшов убік, присів на траву й задумався. Як тільки затримали нічного пришельця й хтось увімкнув ліхтаря, Максим зазирнув у злякане обличчя під капюшоном. Це був не Іванюта…

33

Допит по гарячих слідах нічого не дав. Уже потім Карий проаналізував ситуацію і зрозумів свій прорахунок. Затримані бачили один одного. Але всі були настільки впевнені: затриманий має бути Іванюта, тому й не передбачили такої простої, зрештою, звичної в подібних справах формальності.

Те, що на місці, де очікували Іванюту, затримали лісника, було несподіванкою і для майора Гурби. Обоє повертались до Знам’янки далеко не в найкращому настрої.

Міліцейський газик злегка похитувало на вибоях лісової дороги. Говорити не хотілось. Карому з прикрістю думалось, як доведеться розповідати про все товаришам з слідчої групи.

Лісник, як тільки отямився після шоку, відразу ж почав обурюватись. І дійсно, коли розібратись, яке в них було право його затримувати? Лісника ні в чому не підозрювали. Чому він серед ночі з’явився біля тайника? Ні про яку схованку він, звичайно, й мови не вів. Карому пригадалися його хитрувато примружені очі.