Перемкнув швидкість, глянув на спідометр, на показник рівня пального — вистачить. Надвечір буде в районі Чорного лісу. Далі їхати треба дуже обережно. Потім “Волгу” доведеться кинути, але так, аби не відразу знайшли.

Ще одне: до тайника доведеться добиратися лісом. Все ж не виключено — на шляху біля озера або ж в Цибулевому можуть бути міліцейські пости. Береженого й бог береже.

30

— А ви непогано влаштувались, — сказав Карий, тиснучи руку лейтенанту Шульзі.

— Стараюсь, — відказав жартівливо той. — Другий тиждень відпочиваємо, обжились.

Карий ще раз огледів невеличку галявину, на якій подружжя напнуло палатку. Праворуч — накриті целофановою плівкою, акуратно складені дрова, нарубані з хмизу, якого чимало дорогою сюди надибував Максим. У трьох кроках від палатки палахкотіло багаття, над ним парував казанець.

— Учора з Киященком карасів ловили на озері, тепер юшку варимо. Так що ви — вчасно, — сказав господар, перехопивши погляд гостя.

Максим присів на пеньок поруч з Шульгою, той повільно витискав на палітру фарби з тюбиків, раз по раз позирав то на мольберт, то на стару самотню липу край галявини, яку малював.

— Де “подружжя”? — не витримав Карий.

— Подалися з Оксаною в Знам’янку за покупками.

Слідчий зігнав з обличчя посмішку.

— Вона одна? З вашого боку це безпечність.

— Заспокойтесь. За ними є нагляд, а “подружжя”, я так зрозумів, чекають тут когось або ж вистежують. Ведуть себе тихо.

Шульга відкинув з лоба пасмо волосся, взяв до рук пензля.

— Робимо все можливе, але Киященки не дуже йдуть на контакт.

Карий давно хотів поглянути на мольберт, та все було незручно. Все ж не втримався, підійшов.

— Та ви справжній майстер.

Шульга розсміявся:

— Художню школу кінчав…

Вилицювате обличчя, обрамлене прямим волоссям, тонкий, трохи задовгий ніс з горбинкою робили його чимось схожим на Гоголя. В усякому разі, на оперативника з карного розшуку він аж ніяк не був схожий, справжній тобі художник-відлюдько.

Це сподобалось Карому.

— Легенда і зовнішність у вас підходящі… Де ця сімейка отаборилась?

— На половині дороги між озером і Литою могилою. Ми встановили: то один, то другий, але щодня, іноді вночі, бувають біля тайника, де ми знайшли вбитого Зайцева-Панасюка. Чекають когось. Не Іванюту?

— Можливо, хоча з’явитись тут з його боку буде велике нахабство.

— Чого, чого, а нахабства йому не позичати. Готуватись до зустрічі з ним чи не з ним, а треба.

— Ми приготувались. — Шульга відклав пензля, дістав з кишені блокнот, присів на коліно й швидко накидав схему.

— Ось тут у нас пост, цілодобовий, з приладами нічного бачення, з усім, що треба. Біля тайника під листям — сітка. Все передбачено. Спрацьовує автоматично.

— Що за сітка?

— Мисливська новинка. Розтягнута на пружинах. Коли дичина знаходиться приблизно посередині, спрацьовують невеличкі порохові заряди, схожі до тих, як у дитячих хлопушках, і кінці сітки, всі чотири, летять назустріч один одному. На кожному — щось схоже на зазубрені стріли. Стрілки капронові, зовсім безпечні. Служать для заплутування кінців. Словом, сітка накидається сама по собі. Та ви, товаришу слідчий, не хвилюйтеся, упіймаємо. Якби тільки з’явився хтось.

— Стривай, стривай, а Киященки не потраплять у вашу пастку?

— Ні. Вони близько не підходять. Мабуть, знають — тайник порожній. Але записку в конверті для когось вони поклали ще раніше, до того, як ми привезли сітку.

— Он як, це вже цікаво. Чи не їх робота — вбивство Зайцева?

— Цілком можливо, візьмемо — розкажуть.

— Бачу, ви підготувались добре, мені й робити тут практично нічого, хіба чекати, коли візьмете злочинців.

Шульга серйозно глянув у вічі Карому.

— Можете не сумніватись — піймаємо.

На поясі у Карого озвалась рація:

— Чотирнадцятий, чотирнадцятий, вас викликає перший. Як чуєте?

Максим натиснув клавішу передавача.

— Я — чотирнадцятий, слухаю.

— Негайно повертайтесь, є новини. Передайте дванадцятому: прибули гості, хай готується.

Карий перезирнувся з Шульгою, чи чув? Той кивнув і підвівся.

— А ви журились. Ось і почалося.

31