Читаем Розшук полностью

— Значить, чекайте нас тут, Борисе Олександровичу, і ждіть сигналу, як домовилися, — наказав йому Горлов. — А ми з хлопцями пішли! — кивнув Васюгіну й Колечкіну.

— Бережіться ж там, і ні пуху вам ні пера! — одночасно порадив і побажав Наумов.

— До дідька! — відповів йому за всіх Колечкін, і вони дружно зашурхотіли лижами по сухому снігу.

Хвилин через десять вискочили на заліснене узвишшя, звідки побачили невеличку галявину. В одному куточку її глухою стіною до гущавини стояв низенький, приземкуватий (мабуть, осів від старості) будиночок-зимівник, схожий здалеку на білого гриба. З його майже невидимого димаря струмував у голубе вранішнє небо веселий білявий димок. Значить, брати ще були там.

— Що ж, хлопці, ходімо, — обізвався до Васюгіна й Колечкіна лейтенант, не зводячи погляду з зимівника.— Ти, Васюгін, підходиш до будинку он поза тими кущами, — повів очима праворуч. — А ти, Колечкін, он поміж тих дерев — зліва. Вибираєте зручну позицію для пострілу, залягаєте й берете на приціл двері. Я ж виходжу он на ту вузеньку просіку,— показав рукою,— і прямую до зимівника. Далі діяти по обставинах. У крайньому випадку стріляти бандитам у ноги. Все зрозуміло?

— Все! — дружно, але тихо відказали Васюгін з Колечкіним і, попрощавшись поглядами, розійшлися.

Горлов постояв трохи, подивився їм услід, поправив на лижах кріплення й поїхав з пригірка до просіки. За плечима у нього висіла рушниця, на лівому боці теліпалася невелика шкіряна (дав Наумов) сумка, такі носять у тайзі мисливці. По задуму він і мав удавати такого собі вільного мисливця, які іноді зустрічаються в тайзі з геологів, геодезистів чи буровиків. Вийшов, мовляв, на галявину, побачив зимівник, у якому топиться, й вирішив зайти перегрітися та з добрими людьми почаювати. Під полою ж застебнутої тільки на нижній ґудзик куртки у Горлова висів стволом униз автомат. Він прилаштував його так, щоб у потрібну секунду скористатися ним, вистрілити.

Виїхавши поміж кущами на просіку, пішов нею повагом, роздивлявся на обидва боки, задирав голову вгору, немов шукав щось на вершечках дерев. Робив вигляд, що йому до всього байдуже, він зайнятий одним — вислідити якогось птаха чи звіра.

І раптом не пройшов він і половини просіки, як сталося те, чого, мабуть, ніхто не міг передбачити, що мало не зірвало так добре продуманої операції. Біля зимівника ні з того ні з сього пролунало три постріли. З інтервалами. Точно так, як вони домовилися подати сигнал Наумову.

Від несподіванки Горлов став немов укопаний, заціпенів. Хто й навіщо стріляв? Зараз, цієї ж хвилини, Наумов вирушить, якщо вже не вирушив, до зимівника. На застояних оленях він домчить сюди вмить, і тоді все загинуло. Бандити опам’ятаються, можуть бути жертви. Що ж робити? Що? В голові — рій думок і жодної конкретної. Ні, треба не думати, а йти, бігти до зимівника. Бо хтозна, що там придумають Васюгін і Колечкін. Може, зачувши постріли, й собі почнуть стріляти? А може?.. Може (у Горлова аж похололо в душі), то їх виявили і вбили бандити? Казна-що лізло в голову. Треба бігти, швидше бігти до зимівника, побачити все своїми очима і на бігу щось придумати. Розумніше.

Притьмом кинувся просікою. Нечувся, як швидко перебирав ногами, як його несли лижі. Он уже видно поміж дерев галявину, під глухою стіною дерев — приземкувату хатину-зимівник… А он (лейтенант аж рота відкрив од здивування) біля неї дві людські постаті… Нахиляються, розгинаються, розмахують руками. Схоже, ніби граються в сніжки… Що за дивина? Постріли і гра в сніжки? Чи, може, то вчулося, привиділося йому? Став, прихилився до шорсткого холодного ствола дерева, труснув головою. Ні, не вчулось і не привиділось! У вухах і досі немов аж дзвеніло від пострілів, а з-за дерев йому було добре видно, як двоє чоловіків, роздягнутих до пояса, обтиралися перед хатиною снігом. А біля неї, поруч з відчиненими навстіж дверима, стояли, немов підпираючи чорну дерев’яну стіну, дві рушниці.

Лейтенант Горлов полегшено зітхнув, а в голові — хаос думок. “Вони, голубчики. Виспалися, вийшли надвір, вистрілили тричі вгору для безпеки (а може, рушниці пристрілювали або патрони перевіряли, чи не відсиріли) і тепер умиваються. Дій же, дій, товаришу Горлов, бо ось-ось сюди вискочить на оленях Наумов, і тоді…”

Все вирішували лічені хвилини. Йому, йому треба першому вискочити на галявину… І не тільки вискочити, а й справитись з утікачами, запобігти перестрілці, нещастю. До них вже близько, метрів двісті–двісті п’ятдесят. Як би в одну мить подолати цю відстань?