— І який же ти сердюк, курво?! — прошепотів Свиря. — Ти не сердюк... Ти пердюк. І тхне від тебе, як від Луципера обісраного...

— А дизель-генератори щоби зранку в лікарні були, — додав Сердюк. — Треба, щоби це було ініціативою військових. Натякнути їм — мовляв, є падло, що спробує вивести державне майно з ладу. Хай охороняють, їм однаково робити нема чого.

День третій

О шостій ранку — давня звичка, хоч вже й непотрібна — Марта розплющила очі у власному ліжку і побачила поряд порожню подушку.

Похнюпилася. Вхопила її, із силою жбурнула на підлогу. Ні, це просто неможливо витримати! Вже й до знахарок бігала, і ворожкам кишені набивала, і молилася, і просто — сподівалася й сподівалася, що врешті хоч один із чоловіків не покине її. Мова не про тих, з ким Марта займалася сексом, так би мовити, у силу робочої специфіки. Цього вимагав Володимир Гнатович і завжди щедро платив, бо розумів, мабуть, як страждала Мартина душа. Ні, мова не про Баклана, п'яних Сердюкових партнерів, не про самого Сердюка. Мова про тих, кого обирала сама Марта, і тут похвалитися було нічим. Тільки розкриє душу, вони туди — харк!

Ось і цей... Студент. Сашко... Казав — побачив і помер від щастя. А вона, стара дурепа, повірила... Ой, повірила, додому привела... Привела, бо такий нетерплячий — боялася, що на вулиці почне під спідницю лізти. А він і вдома не вгамувався, до ранку Марті потилицю чухав, а вона ж йому про свій сексуальний пунктик не казала, він сам — ніби доля. І теж... щез.

Марта вилізла з ліжка, глянула на себе у дзеркало — жах! — попленталася до ванної. Залити сльози водою — хіба вперше? — накачатися міцною кавою, щось із лицем тим зробити і на роботу...

З кухні — ніби шурхіт. Марта здригнулася, прилипла до стіни. Ну все! Гаплик! Студент відчинив двері злодюжкам-спільникам, вже по кухні орудують, а у Марти під холодильником два пакунки і в кожному по сто тисяч баксів. «Господи! Поможи! — закричала до Бога подумки. — Клянуся! Більше — нікого й ніколи! Поможи, благаю! Хіба я, нещасна, заслужила, щоби мене так нещадно і так жорстоко карати?! Я тільки прагнула любові... Любові, Господи! Збав мене від...»

І так би немало наверещала Богові у вуха, та кухонні двері відчинилися і Марта розгубилася ще більше. Вона просто не повірила очам — такого для неї ще ніхто не робив. На порозі кухні стояв голий, досконалий, як Аполлон, студент Сашко: м'язи рельєфні, шкіра, рятуй мою душу, гладка, мов у немовляти, очі блакитні — безодня, біляве волосся розсипалося по плечах. «Волосся доведеться підстригти», — із жалем подумала Марта. А в руках... А в руках Сашко тримав тацю з бамбука. А на таці не розчинна кава, яку Марта звикла колотити собі поспіхом. На таці лежали жовто-прозорі грінки з хрумкою скоринкою і щось дивне, жовте, у високій прозорій склянці.

— Не встиг, — з відвертим жалем сказав Макар.

— Що це? — Марта все ще не вірила у реальність того, що відбувалося. Показала на високу склянку з жовтим напоєм.

— Ґоґоль-моґоль, — посміхнувся Макар і пішов повз Марту до спальні. Гукнув через плече: — У постіль, Марто! Ти не повинна прокидатися так рано.

— Ґоґоль-моґоль? — вкотре вразилася Марта. Мама, здається, робила. Коли Марта була маленькою дівчинкою з двома тонкими кісками і хронічним бронхітом. Ґоґоль-моґоль? Марту огорнула хвиля відчайдушної вдячності і любові. Вона слухняно залізла в ліжко, поставила на коліна тацю з бамбука, та емоції не вщухали. Обережно відсунула неймовірний сніданок, полізла до Макара, що сидів на краєчку ліжка і спостерігав за нею.

— Сашко, Сашко...

— Зви мене Макаром, — несподівано попросив Макар.

— Макаром? Ні! Ніколи! Макари ганяють телят, а ти... — екзальтовано вигукнула Марта, обхопила Макара. — Ти — Олександр. Завойовник. Ти частина моєї душі, ти — доля. Замовкла. Згадала про заначку під холодильником.

— Чого ти хочеш?

— Хочу стати крутішим за твого Сердюка, щоби ти працювала у мене, — без коливань відповів Макар. — Тільки у мене, Марто!

Марта вкотре вразилася — її людина, просто фантастика, наскільки її людина. Розчепила обійми, розляглася на Макарових колінах, пішла шляхи окреслювати:

— Ми це зробимо, хлопчику мій! Ти можеш мені не вірити, але ми це зробимо. Влаштую тебе помічником до Сердюка. Всього навчу. Щоби не схибив. До списку внесемо. Вибори попереду, час вже шукати шпарину. Верховна Рада — наша перша мета, а потім... А потім все стане легко і просто. Не дурна. Знає, про що каже. Марта взагалі надзвичайно розумна жінка, у справах всі нюанси прораховує, а те, що в особистому житті — невиправно наївне й довірливе теля, так тому їй до пари Макар.

— Помічником? — задумався механік. — У мене ще курс вишу попереду...

— Переведешся на заочний. Поселишся у моїй квартирі..

— Тут?

— Ні, сонце! Тут не можна. Про цю квартиру всі знають. В іншій... У мене є ще одна квартира. Я навідуватимусь до тебе щодня. — Підскочила. — Пішли, пішли зі мною...

Побігла в кухню, без коливань дістала з-під холодильника

пакет з грішми. Тисяч сорок баксюків Макарові в руки.