Читаем Процес полностью

— Звичайно, ні, — погодився художник, — за другим виправданням іде третій арешт, за третім виправданням — четвертий арешт і так далі. Саме в цьому й полягає суть терміна «начебто виправдання». — К. мовчав. — Бачу, що начебто виправдання вочевидь видається вам не дуже ви­гідним, — повів далі художник, — то, можливо, вам більше підійде затягування справи. Чи треба вам пояснювати, що це означає? — К. кивнув головою, художник невимушено розсівся на стільці, краї нічної сорочки розійшлися, і він однією рукою потер собі бік десь під грудьми. — Затягування, — почав був художник і з хвилину подивився на К., немов шукаючи найточнішого пояснення, — затягування полягає в тому, що процес весь час утримують на найнижчих етапах розвитку. Для цього необхідно, щоб звинувачений і його помічник, надто, звичайно, помічник, перебували в неперервному особистому зв’язку з правосуддям. Повторюю, тут не треба докладати таких зусиль, як при досягненні начебто виправдання, але потрібна дуже велика пильність. Треба стежити за процесом день і ніч, треба регулярно ходити до судді, що розглядає справу, а крім того, ще й з усяких інших нагод провідувати його і, хай там що, виявляти своє дружнє ставлення до нього. Якщо звинувачений особисто не знайомий із суддею, треба впливати на нього через якогось знайомого суддю, та це аж ніяк не означає, що треба відмовлятися від нагоди безпосередньо поговорити зі своїм суддею. Ретельно дотримуючись цих приписів, можна з достатньою певністю припустити, що процес далі перших етапів не посунеться. Процес, правда, не припиняється, але звинуваченому так само далеко до вироку, як і тоді, коли б він був на волі. Порівнюючи з начебто виправданням перевага затягування справи полягає в тому, що майбутнє звинуваченого не таке непевне, він не матиме страху, що його зненацька заарештують, і може не боятися, що саме тоді, коли решта обставин будуть якнайнесприятливіші, йому доведеться напружуватись і хвилюватись, як буває за ситуації, коли домагаються начебто виправдання. А втім, і затягування справи пов’язане з певними невигодами для звинуваченого, і їх аж ніяк не можна недооцінювати. Йдеться не про те, що звинувачений не має змоги тішитися свободою, — він, власне, не має волі й при начебто виправданні. Тут є інший прикрий аспект. Процес не може стояти на місці, якщо для того немає бодай яких-небудь причин. Отже, процес повинен засвідчувати власне існування певними зовнішніми виявами. Від часу до часу слід видавати різні накази, які має виконувати звинувачений, не припиняти розслідування тощо. Процес повинен ненастанно крутитись у тісному, штучно обмеженому колі. Звичайно, це пов’язане з певними прикрощами для звинуваченого, проте їм теж не слід надавати надмірної ваги. Усе те — суто показне, скажімо, допити провадять коротесенькі, а коли звинувачений не має часу або бажання ходити на них, він може вибачитись, із певними суддями можна наперед на дуже довгий період домовитись про судові накази, — йдеться, по суті, про те, щоб людина, оскільки її звинувачено, регулярно з’являлася до суду.

Ще слухаючи ці останні слова, К. переклав піджак на руку й підвівся. «Він уже встає!» — крикнув хтось одразу за дверима.

— Ви вже хочете йти? — запитав художник, теж підводячись. — Це, звичайно, задуха виганяє вас звідси. Що ж, мені дуже прикро, я б ще багато розповів вам. Я був змушений викладати все дуже стисло. Але, сподіваюсь, зрозуміло.

— Так, — кивнув К., під час розмови він увесь час силував себе слухати, і тепер йому заболіла голова. Попри це підтвердження, художник іще раз усе узагальнив, немов хотів додати К. на прощання ще одну тривогу:

— Спільне для обох методів те, що вони не дають негайно засудити звинуваченого.

— Але не дають і виправдати його по-справжньому, — тихо додав К., мов соромлячись визнавати цей факт.

— Ви збагнули найголовніше, — проказав швидко худож­ник.

К. взявся рукою за пальто, проте не міг наважитись одягнути піджак. Найрадніше він склав би все докупи і отак вибіг би на свіже повітря. Навіть дівчатка не спонукали його вдягатись, хоч вони передчасно вже кричали одна одній, що він одягається. Художник, прагнучи ді­знатись, який настрій у К., заговорив знову:

— Я бачу, ви ще не визначилися щодо моїх пропозицій. Я схвалюю вашу неквапність. Я б навіть не радив вам негайно щось вирішувати. Тут переваги і невигоди наймізерніші, треба все дуже точно зважити. А втім, і баритись довго не можна.

— Я незабаром прийду знову, — промовив К., що, рап­том наважившись, одягнув піджак, накинув пальто на плечі й заквапився до дверей, дівчата за дверима зняли вереск. К. здалося, немов він крізь двері бачить, як вони галасують на сходах.

— Ви повинні дотримати слова, — кинув навздогін художник, не проводячи гостя, — інакше я прийду до банку і сам вас розпитаю.

— Та відчиніть двері! — гукнув К. і потягнув за ручку, бо дівчата, як зметикував, відчувши опір, К., з того боку тримали двері.