Читаем Процес полностью

— Так, — докинув художник, — але тільки начебто віль­ний чи, як висловитись точніше, тимчасово вільний. Адже судді найнижчого ранґу, до яких належать мої знайомі, не мають права виправдовувати остаточно, це право належить тільки вищому правосуддю, недоступному ні для вас, ні для мене, ні для будь-кого іншого. Що воно там діється, ми нічого не знаємо і, до речі, й не хочемо знати. Отже, того великого права — знімати звинувачення — наші судді не мають, зате мають право звільняти від звинувачення. Тобто якщо вас отак виправдають, вам на якусь мить полегшать тягар звинувачення, але воно й далі нависатиме над вами і може, тільки-но згори надійде наказ, миттю знову набути чинності. Оскільки в мене дуже тісні зв’язки з правосуддям, я ще можу точно сказати вам, як сформульовано різницю між справжнім виправданням і начебто виправданням у настановах для судових канцелярій. При справжньому виправданні всі документи, пов’язані з процесом, викидають, цілковито зникають з обігу не тільки звинувачення, а й матеріали процесу і навіть виправдальний присуд — усе те знищують. Зовсім інша річ при начебто виправданні. З актом звинувачення і документами, що підверджують невинність, містять виправдальний вирок та його обґрунтування, не відбувається жодних дальших змін. Проте з обігу вони не виходять і, оскільки судові канцелярії вимагають неперервного руху паперів, потрапляють на вищі щаблі правосуддя, потім повертаються на нижчі, тож мандрують отак вгору-вниз з більшою чи меншою швидкістю, з довшими чи коротшими затримками. Каналів, якими рухаються документи, безкінечна кількість. Коли дивитися зовні, іноді може видатись, що все вже давно забуто, обвинувальний акт утрачено і виправдання остаточне. Але втаємничені ніколи такому не повірять. Правосуддя не втрачає жодного документа, судді не забувають. Одного дня, коли вже ніхто й не сподівався, який-небудь суддя пильніше придивиться до паперів, побачить, що в цьому випадку звинувачення ще чинне, і віддасть наказ про негайний арешт. Я припустив отут, що між начебто виправданням і  новим арештом промине довгий час, така можливість існує й справді, і я навіть сам знаю про такі випадки, але існує не менша ймовірність, що виправданий правосуддям повернеться додому, а там на нього вже чекають уповноважені, щоб знову заарештувати. Тоді, звичайно, життю на волі настає кінець.

— І процес починається спочатку? — майже не ймучи віри, запитав К.

— В усякому разі, — пояснював художник, — навіть якщо процес почнеться спочатку, знов-таки, як і раніше, є можливість добитись начебто виправдання. Треба буде знову докласти всіх зусиль і долати зневіру. — Останні слова художник сказав, напевне, під враженням, яке справив на нього К., ураз обм’якнувши і похнюпившись.

— Але, — запитав К., наче прагнучи спонукати художника до дальших одкровень, — удруге здобути виправдання не важче, ніж першого разу?

— Про це, — відповів художник, — нічого певного сказати не можна. Невже ви гадаєте, що на суддю, який удруге заарештував вас, можна вплинути і його вирок буде сприятливий для вас? Такого не буває. Суддя, ще виправдовуючи вас, уже передбачив цей арешт. Але ця обставина навряд чи відіграє велику роль. Зате цілком може бути, що під впливом незліченної кількості інших причин настрій судді, а також його оцінка вашого випадку з погляду права можуть змінитися, отож намагання добитись другого виправдання слід припасовувати до нових, змінених обставин, причому треба виявляти не меншу наполегливість, ніж при першому виправданні.

— Але й це друге виправдання теж не остаточне, — розчаровано покрутив головою К.