Читаем Професор Вільчур полностью

Вільчур та Люція з кількох десятків присутніх гостей знали лише кілька осіб. Окрім Павліцького та ксьондза, це були переважно поміщики з близьких і дальших місцевостей, їхні дружини, сестри, дочки чи матері. Сюди ще не дійшла модна звичка омолодження, і матері виглядали як матері, дружини – як дружини, а дочки – як дочки. Матері сиділи на диванах, дружини зосередились у бічній вітальні, обговорюючи господарські справи, панночки стояли купками, шептались, сміялись і кидали погляди у бік їдальні, де чоловікам подавали горілку та закуски.

Панове без огляду на різницю у віці стояли довкола столу. Розмова тут була загальною. Прийшов сезон полювання, і це займало увагу всіх, старих і молодих, досвідчених мисливців та початківців.

Тим часом у салоні зазвучали перші тони настроюваних інструментів. Оркестр, який привезли з Радолішок, не був численним, оскільки складався усього з трьох осіб: піаніста, скрипаля та гармоніста, але був випробуваним і користувався великою популярністю у всій околиці.

Молоді панове повільно виходили з їдальні, і тепер пан Юрковський почав їх представляти Люції й Вільчурові. Їх обох з чуток усі знали давно. Не лише тому, але й завдяки красі Люції, незабаром навколо них зібралося чимало молоді, і разом зі звуками першого вальсу Люцію було запрошено на танець. У свою чергу Павліцький запросив панну Юрковську, і незабаром салон наповнився танцюючими парами. Перекуска, а точніше випиті при ній настоянки, чудово вплинула на настрій чоловіків і на бажання кружляти під звуки музики. Паням таке заохочення не було потрібне, адже самий танець був для них заохоченням.

Люція виглядала привабливо. Про це їй говорило не лише дзеркало вітальні, в якому вона контролювала свою зовнішність після кожного кола танцю, але й погляди усіх чоловіків. Тут були жінки й молодші від неї, і краще вдягнені, але вона могла не боятися браку уваги.

Невтомний оркестр майже не робив перерв, і оскільки танцюристів було більше, ніж танцюристок, Люція ненадовго присідала відпочити, як знову хтось її підхоплював до танцю.

У дальших кімнатах старші панове засіли до бриджа. Однак Вільчур, який узагалі не вмів і не любив грати в карти, стояв на порозі вітальні, розмовляючи з господинею дому. Наскільки це було можливо, не спускав погляду з Люції і не міг позбутися дивного відчуття, що вона стала йому чужою й далекою. Йому здавалося, що той блиск в її очах, ті яскраві рум’яна, кокетлива посмішка, що все це було якесь неприродне і дещо непристойне. Це не відповідало її повазі та внутрішнім цінностям, які він так високо цінував, оте бездумне кружляння у вузькому просторі, у тлумі танцюючих, крутіння стегнами, майже кокетливий нахил голови. Це була не Люція.

Ніякі роздуми не допомагали. Він даремно пояснював собі, що все гаразд, що так і має бути, що Люція – молода дівчина, а танець з найдавніших часів був привілеєм саме молодих дівчат, що це скоріше добре її характеризує: вона вміє працювати активно, корисно й серйозно, вміє глибоко дивитися на життєві справи та свої обов’язки і водночас вона може бути життєрадісною і природною, веселитися, як інші жінки у її віці. Все це було правильне і переконливе. Наскільки мозок приймав це до відома і схвалював, настільки десь там в емоційних центрах дедалі сильніше давав про себе знати опір.

Ось Люція в обіймах свого партнера в ритмі танго проминула Вільчура і тепло й сердечно посміхнулась до нього. Він відповів посмішкою, але одразу відвернув голову. Вона, мабуть, це помітила. Щойно тільки оркестр замовк, наблизилась до нього.

– Як тут приємно, правда ж? – запитала вона.

– О так, – непереконливо сказав він.

– Оркестр, можливо, не найкращий, з точки зору музики, але для танцю достатньо лише ритму. І деякі з цих панів справді чудово танцюють.

Вільчур нічого не сказав, і тепер вона здивовано придивилася до нього.

– Ви, здається, чимось незадоволені?

– Я? Зовсім ні.

– Вам нудно?

– Ну знову…

– О, мені так шкода. Я намовила вас на цей бал, любий професоре. Яка я егоїстка…

Вона засмутилася і швидко додала:

– Перед вечерею незручно залишати бал, але відразу після цього повернемось додому.

Вільчур був зворушений її готовністю.

– Ні за які гроші, панно Люціє.

– Коли ж вам це не подобається!

Він з посмішкою розвів руки.

– Ну, то це вже моя власна провина. Оскільки я не танцюю, то слід було би навчитися грати у бридж чи зацікавитись полюванням. Я б тоді мав багато цікавого заняття. Будь ласка, залиште всілякі докори сумління. Ви нарешті раз за весь час маєте розважитись. Бо якщо…

Він не закінчив, бо знову заграв оркестр і новий танцюрист уклонився Люції:

– Чи можна вас запросити на фокстрот?

– Із задоволенням, – відповіла Люція і лише зараз помітила, що Вільчур не закінчив речення. Однак вона вже нічого не могла вдіяти. Вона кивнула йому головою і опинилася в обіймах високого брюнета з мрійливими очима. Знала його лише з вигляду і те, що він був поміщиком десь у північній частині повіту. Прізвище Никорович. Інколи вона зустрічала його в Радолішках.

Никорович також пам’ятав її звідти, бо сказав:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза