Читаем Професор Вільчур полностью

– Залежно про що, полуничко. Якщо про золотий годинник і грудочку цукру, то так. Якщо про те, щоб вирізати хробаковидне охвістя, – я б не радив. Якщо йдеться про партію гольфа, то про це не може бути й мови. Якщо про руку, справа запізнилася років на тридцять. Якщо про чарку алкоголю, нічого з цього не вийде, бо я накладу своє вето. Отже, хоч Святе Письмо каже: «Просіть, і дасться вам», зауваж, білоголова, що не сказано там, що дасться тобі те, про що просиш. Наприклад, попросиш пряник з мигдалем, а отримуєш жовту лихоманку з ускладненнями. Просиш натхнення, а приносять яєчню із чотирьох яєць на салі. Boîte à surprises[37]. Чаша омани долі. Suprise-party [38]з Провидінням. Отже, про що йдеться, mia bella[39]?

– Я б хотіла попросити пана професора до телефону, – сказала перестрашена Люція.

– Нездійсненно, – безапеляційно сказав хрипкий голос. – Неможливо з трьох причин. Primo, професор не у Варшаві. Secundo, не далі, як годину тому я зумів переконати його і він признав мою рацію, що розмови з жінками – марна трата часу. А tertio, навіть якби він зараз був у Варшаві і якби він хотів втратити чверть години на розмову з тобою, він все одно б не міг цього зробити, бо лежить тут під одним зі столів, не виявляючи ані найменшого бажання повернути свідомість. Addio, signora[40], good-bye[41]. Vale et me ama[42]!

І сказаши це, він поклав слухавку.

Розділ VI

Секретар голови Тухвича доповів:

– Пан професор Вільчур сьогодні повернувся з відпустки і готовий прийняти вас навіть негайно. Він запитав, чи у вас все в порядку. Я сказав, що так.

Тухвич кивнув.

– Добре. Дякую. Прошу розпорядитися, щоб шофер під’їжджав.

За десять хвилин він вже був у клініці. Його тут же запросили до кабінету професора Вільчура, який підвівся, щоб привітати гостя.

– Я приймаю вас як гостя чи як пацієнта, або як шефа? – запитав він з посмішкою.

Голова Тухвич тепло і довго тиснув професорові руку.

– Слава Богу, на здоров’я не скаржусь. З паном професором я б хотів трохи поговорити про справи.

– До ваших послуг, – кивнув Вільчур, вказуючи гостеві на фотель.

Тухвич зручно розсівся і, набиваючи люльку, сказав:

– Ви дуже коротко відпочивали, дорогий професоре. Виглядаєте, зроблю вам єврейський комплімент, не особливо.

Дійсно, відпустка не сприяла покращенню стану здоров’я Вільчура, і це було видно по ньому.

– Робота – це моя стихія, – сказав він серйозно. – Ніщо так не втомлює, як бездіяльність.

– Я дещо знаю про це, – зізнався Тухвич. – Це переходить у плоть і кров. Це стає залежністю, небезпечною залежністю. Я знайомий із цим. Здається, ми з вами одного віку, а я й досі не маю бажання кинути роботу, хоч і здогадуюсь, що, як і в мене, так і у вас, пане професоре, молодші й амбітні хотіли б зіштовхнути керівника, щоб зайняти його місце.

Професор Вільчур нахмурив брови. Насправді, він з самого початку був підготовлений до такої теми розмови.

– Я передбачав, – сказав він, – що інтриги проти мене дотягнуться до вас у вигляді пліток або розумних пропозицій.

Голова скрушно похитав головою.

– Ні, пане професоре. Вони дійшли більш безпосереднім способом. Просто я отримав доповідну записку, підписану кількома лікарями з нашої клініки, записку, про яку я просто й відверто хотів з вами поговорити. Будь ласка, оцініть це, пане професоре, що я приїхав сюди без якихось особливих намірів. Я просто хочу представити вам цю справу і залишити за вами вирішальний голос. Я цілком впевнений у вашій чесності та самокритиці.

– Я вам за це щиро вдячний, пане голово, – кивнув Вільчур.

– Не хочу чинити найменшого тиску на ваше рішення. Найменшого, – продовжував Тухвич. – Я просто не знаю цього. Я отримав одностороннє представлення справи. Додам, що маю враження, про що я щойно згадував, що ваші противники менше керуються об’єктивними мотивами, а більше – своєю амбіцією. Незважаючи на це, я вважаю, що акція, розпочата проти вас підпорядкованим вам медичним персоналом, дорогий професоре, не може не вплинути на злагоджене функціонування медичного закладу. Ці стосунки потребують зцілення. Коротше кажучи, або ви визнаєте власний відхід за бажаний, або вам доведеться усунути тих, хто вас засуджує. Теперішня ситуація не може тривати довше.

Вільчур похмуро відповів:

– Я цілком з вами, пане голово, погоджуюсь. Я хотів би почути звинувачення, які мені були висунуті.

Голова потягнувся до свого портфеля.

– У мене тут копія доповідної записки. Я не брав оригінал з собою, бо на ньому є підписи. Звичайно, ви розумієте, я маю зобов’язання щодо певної таємниці.

– Без сумніву, – визнав Вільчур.

– Природно, якщо ви приймете рішення номер два, я вручу вам оригінал, щоб ви могли прийняти відставку його авторів. Поки що я вам подаю копію.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза