Читаем Професор Вільчур полностью

– Ти коли-небудь замислювався, signore, про дивну таємницю соціологічного механізму, в якій завжди є певна кількість людей, яким подобається бути залежними від іншого? Заздалегідь визначені парії. Раби долі з власного примусу. Їхня місія – служити…

– Кожен комусь чи чомусь служить, – зауважив Вільчур.

Омела похитав головою.

– Tournement de tête[26], amigo. Я нікому не служу. Я. Ось маєш мене у всій своїй красі. Нікому й нічому. Свобода. Ти розумієш слово «свобода»? Я зрозумів його понад тридцять років тому. Колись і я був рабом, рабом з незліченною кількістю господарів. Отже: держава, а значить, нація, а отже, і релігія, і, таким чином, почуття найрізноманітніших видів і калібрів, а отже й честь, амбіції… Не перелічити. І раптом одного прекрасного дня я побачив, як страшенно обплутаний цим всім. Я спочатку був вражений, а потім мене охопив порожній сміх. І ось я зробив граціозний стрибок і вискочив із того цього смітника – звільнений, незалежний, вільний. Я навіть не озирнувся назад, щоб побачити, яке сміття залишив після себе. І ніщо не зможе сьогодні порушити мою свободу.

– Поліція, я думаю, – пробурмотів Юзеф собі під ніс.

Омела почув це зауваження. Він підняв палець і, звертаючись до слуги, сказав:

– О темна масо! Всеїдний ссавець, думкою пов’язаний зі своїм тілом. Ти ніколи не потрапиш в бочку Діогена, ніколи ніякий дирижабль не підніме твій дух над власним тілом. Odi profanum vulgus[27]!… Звичайно, я часто й охоче просиджую у в’язниці, але дух мій не втрачає своєї свободи. Spiritus flat ubi vult[28]. Навіть тоді, коли бракує спирту. Налий мені ще й відійди, бо твоя присутність затьмарює мені перспективу вічності.

Вільчур кивнув:

– Юзефе, можете вже йти.

Юзеф охоче скористався цим дозволом, але перед тим як піти на кухню, ретельно позачиняв усі кімнати, шафи і шухляди. Цей Шекспір не викликав у нього найменшої довіри. Юзеф навіть схилявся до думки, що було б доцільно негайно подзвонити в поліцію, і довго не міг заснути, роздумуючи над тим, чи зробив він помилку, залишивши професора наодинці з цим огидним чоловіком.

– Отже, імператоре, – тим часом мовив Омела, хитаючи перед носом порожньою чаркою, яку щойно перехилив. – Отже, імператоре. І знову я бачу тебе не в найкращій формі. Тоді, наскільки моя геніальна пам’ять не підводить мене, якась жінка розірвала тобі серце… Послухай мене: дай чортові те, що його, – всіх жінок, всіх – від найстаршої відьми з Лисої гори аж до наймолодшої школярки. Це його департамент. Хай їх усіх чорт забере! Чи можуть оточувати розумного чоловіка створіння, з обох кінців загрузлі у своїй обмеженості? Обмеженості мозку і тісноті туфлів. А в середині живіт і якісь там репродуктивні частини. Яке задоволення може дати людині прикладання своїх вуст, повторюю, до розмальованого ротового отвору істот з курячими мізками, тваринними інстинктами, позбавленими совісті! Ні, володарю, це не гідне порядної людини заняття. Погану тему ти собі обрав для трагедії.

Професор Вільчур ледь усміхнувся:

– Помиляєшся. Немає ніякої трагедії. Я не переживаю жодної трагедії.

Омела заплющив ліве око, а інше, закривавлене, пильно вдивлялося в обличчя Вільчура.

– І все-таки ти чогось зажурився, darling. Я поганий тенісист, не сильний в боксі, та й співаю не найкраще, а ще гірше граю на органі, але психолог з мене пречудовий. Я не закликаю тебе звірятися мені. Не люблю сповіді. Одна з найнудніших речей у світі – слухати про чужі гріхи. Але цього разу я змилуюсь над тобою. Знай пана. Бо треба тобі ще й це знати, графе, що я єдина людина у світі, перед якою сміливо можеш викласти все, не боячись зустріти іронію, співчуття, Schadenfreude[29], жаль чи будь-які подібні мерзоти. Я буду байдужим як стіна. Бо мене ніби створили для цього, хоча євреї винайшли свою стіну плачу кілька тисяч років тому. Сідай сюди, рабіне, біля мого підніжжя і плач. Над ким ти хочеш плакати, amigo? Діти, вдови, сироти, невдачі у бізнесі, крах на фондовій біржі чи взагалі світова скорбота?

Вільчур скрушно похитав головою:

– Люди… Люди… погані люди.

Омела вибухнув сміхом.

– Христофоре Колумбе! О Ньютоне і Копернику! Відкривачу нових істин! Що за одкровення, що за спостережливість! Шановний радник помітив, що люди погані? А якими ж вони мають бути? Ти б хотів змінити їх, maestro, на ангельські хори? Це вимагало б певних зусиль. Їх слід було б зробити стерильними, звільнити від усього цього, що складає зміст життя. Ти хірург, ти виконуєш три ампутації: ампутацію кишені, ампутацію шлунків, ну й так далі. Тоді вони стануть як ягнята. Погані люди… Немає інших. Вони – або жирна худоба, що стереже свою здобич і пережовує власне сало, або розлючені собаки, що стрибають до горла. Інших немає.

Омела встав і, стукаючи кулаком по столу, повторюв у раптовому спалаху люті:

– Немає, немає, немає!..

– Я не поділяю твого песимізму, друже, – спокійно сказав Вільчур. – Я сам знаю інших…

– На Марсі? На Місяці?.. На якій планеті?! – заволав Омела.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза