Читаем Професор Вільчур полностью

Він заплющив очі і, лежачи в темряві, аналізував сьогоднішню поведінку Люції. Безсумнівно, вона була дещо збентежена його приїздом, але зустріла його так само привітно, як і раніше. Пізніше, протягом усього вечора, вона була дещо стриманою, але не уникала його погляду і питала про все з таким самим інтересом, як завжди. І не було нічого, що б насторожило Вільчура, за винятком того, що жодного разу Люція не звернулася до Кольського. Кольський також звертався тільки до професора. Вони, здавалося, не помічали одне одного, що так контрастувало з їхньою недавньою веселістю, поки вони ще не знали про його повернення.

Він згадав про збрую, яка лежала в кутку передпокою. Звичайно, вони їздять верхи. Взимку вони кататимуться на лижах або на ковзанах, влітку підуть в похід у гори. Вони молоді, вони мають спільні інтереси і достатньо фізичних сил для їх реалізації.

Уже півні співали в обійсті Прокопа Мельника, коли Вільчур заснув.

Рано-вранці, як завжди, всі разом снідали в кімнаті пані Люції. Настрій не покращався, і тільки Омела говорив без упину на радість решти присутніх, які завдяки цьому могли мовчати. Повертаючись до операції Добранецького, він розмірковував:

– Ти витягнув йому пухлину головного мозку, darling. А чи ти замислювався над тим, що, власне кажучи, весь наш мозок, точніше, кора головного мозку, що містить вищі органи системи або просто дух, є найнебезпечнішою пухлиною, якою природа наповнила наші черепи? І якщо я не помиляюся, саме там знаходиться вогнище думки – найнепотрібніші і найнебезпечнішої речі у світі. Уяви собі, яке прекрасне було б життя, володарю, якби ми не думали, слухняно виконуючи накинуті нам природою функції харчування і розмноження. Наскільки б ми були щасливі, якби не повторювали за Картезієм: cogito, ergo sum, але за першою-ліпшою скотиною coito, ergo sum[89]. Гармонія природи була деформована нашим мисленням, бо все в природі доречно. З появою людського розуму ми переконалися, що не знаємо, навіщо нам цей розум потрібен. Якби ми залишилися печерними звірами, було б очевидно, що ми тільки одна з форм метаболізму у світі, що протягом певної кількості років нашого жалюгідного існування нашим завданням було поглинути певну кількість кисню з повітря, води з потічка, рослинного і тваринного продовольства, залишити певну кількість вуглекислоти, мальовничо розкиданих по землі екскрементів і, нарешті, власний труп. Усе добре. У ланцюжку метаболізму виконуємо свою роль. Але що з розумом? Але щодо з «Іліадою», що з «Гамлетом»? Що з біномом Ньютона, з теорією відносності й квантами Планка? Для чого, чорт забирай, усе це? Куди це веде? Якщо ви скажете мені, gentlemen and ladies, пані та панове, що завдяки цьому відбувається зростання цивілізації і пропорційно до нього збільшується природний ріст homo sapiens, то я питаю вас, чи було в планах матері-природи надмірно угноювати землю тими ж згаданими екскрементами і трупами? Це може порушити всю систему і призвести до непередбачуваних катастроф.

Урочисту промову Омели перервало прибуття перших пацієнтів, і троє лікарів приступили до роботи. Лише близько третьої в лікарні знову запанувала тиша. Скориставшись тим, що Люція в лікарняній кімнаті ще робили перев’язку, Вільчур запросив Кольського до своєї кімнати і, пригостивши його цигаркою, запитав:

– І як, колего? Ви дуже на мене сердитесь за те, що я так надовго ув’язнив вас тут?

– Ну що ви, пане професоре. Це для мене був справжній відпочинок.

– Я чув, що у вас багато роботи у Варшаві. Ваша практика зростає. Я дуже зрадів. Після повернення ви матимете ще більше роботи. Сідайте.

– Дякую, – сказав Кольський, сідаючи на табурет.

– Ваші доходи теж ростуть?

– Я не нарікаю.

– Я тільки одного не розумію, – подумавши, продовжив Вільчур, – чому ви досі в холостяках? Вам треба одружитись. З цим зволікати не слід. Я знаю про це з власного досвіду.

Кольський почервонів.

– Це неможливо.

Вільчур звів брови.

– Так уже й неможливо?.. Вибачте мені, колего, що втручаюся у ваші особисті справи, але я думаю, що мені дозволяє наше давнє знайомство і мій вік. Ви можете сказати мені, на чому ґрунтуються ваші висновки?

Кольський відповів не одразу:

– Я кохаю…

– Ну, це, напевно, найменша перешкода, – посміхнувся Вільчур.

– Жінка, яку я люблю, невільна, – пояснив Кольський.

– То, так?.. Одружена?

– Ні, але заручена з кимось іншим.

– Це дійсно прикро. І вона кохає того іншого?

– Принаймні так говорить.

– Але до вас, колего, щонайменше, не відчуває неприязні?

– О ні, – поспішно заперечив Кольський.

Вільчур придивився до нього з посмішкою.

– Дивна річ, пане колего. Як на мене, ви не виглядаєте недолугим, а поводитеся, як боязлива панночка. З жінками слід поводитися круто, пане колего. Рішуче. По-чоловічому. Якщо ви подобаєтесь їй, то – сміливо вперед. Пам’ятайте, не бійтеся будь-яких перешкод, іноді вони здаються занадто грізними. Іноді перед нами стоїть скеля і здається, що ми не можемо подолати її, але інколи достатньо лишень трохи кмітливості і зусиль, щоб покорити вершину.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза