Читаем Професор Вільчур полностью

Вона м’яко поклала руку на його плече і сказала:

– Пане Янеку, ви знаєте, що цього слова я не скажу, я не можу його сказати. Але повірте мені, я дуже ціную ваші почуття і що, як тепер розумію, досі не знала їхньої ціни.

Він узяв її руку і притиснув до вуст.

– Я також хочу, щоб ви знали, що вважаю вас дуже близькою мені людиною, що мене дуже глибоко цікавлять ваші справи, печалі й радощі і що ви завжди можете розраховувати на мою щиру, глибоку і ніжну дружбу.

Після цієї розмови багато чого змінилося у стосунках між Люцією і Кольським. Він став щирішим і більш безпосереднім. Вони майже цілі дні проводили разом, тому що Омела, який раніше у лікарні проводив довгі розмови з Вільчуром, тепер, за його відсутності, приходив сюди лише на ніч. Більшу частину часу він проводив у містечку в корчмі, або у млині, оскільки нещодавно здружився з Прокопом, що стурбувало всю родину. Прокіп на старості літ полюбив час від часу заглядати в пляшку. Він не пив стільки, як Омела, але це не тішило ні його дружину, ані решту жінок. Донка цю звістку принесла в лікарню, а Люція відверто розсміялася, розповідаючи Кольському про турботи молодиць з млина. Вона не вважала загрозливою цю небезпеку. Але Кольський пожартував:

– Цього не можна недооцінювати. Згадаймо праотця Ноя, який у вельми похилому віці взявся за вино.

Минуло три дні після від’їзду Вільчура, і Люція почала хвилюватися.

– Боюся, щоб з ним нічого не сталося, – говорила вона Донці.

Через делікатність не виказувала своїх побоювань Кольському. Вирішила: якщо професор завтра не дасть про себе знати, треба буде телеграфувати у Варшаву.

Але вже наступного ранку Василь, який повернувся з Радолішок, приніс листа. Лист було адресовано рукою Вільчура, але відправлено не з Варшави, а з Вільна. Люція здивовано відкрила конверт. Професор писав:

«Дорога панно Люціє! По дорозі з Варшави я зупинився у Вільні. У зв’язку з різними справами мені доведеться затриматися тут на кілька днів. Може, й надовше. Оскільки Ранцевич не проти, щоб доктор Кольський залишився у мене довше, буду вдячний за його допомогу і заміну. Я думаю, що перебування у нашій лікарні він вважатиме своїм відпочинком. Мені було приємно дізнатися, що у Варшаві його дуже поважають. Таку саму думку я завжди мав про нього. Це тямущий хлопець. Я впевнений, що він прекрасно замінює мене. У Вільні я затримався у колеги Русевича, який лікував мене після випадку з собакою. Мені тут комфортно і приємно. Тож не дивуйтеся, що я не занадто буду поспішати повертатися. Шлю всім вітання і цілую ваші руки. – Рафал Вільчур».

Внизу сторінки був постскриптум:

«Я особисто оперував пана Добранецького. Операція пройшла успішно. Пацієнт житиме».

Для Люції лист Вільчура був справжньою несподіванкою. Вона перечитала його кілька разів, але так і не зрозуміла, що сталося. Насамперед її вразила звістка про непередбачений намір Вільчура зупинитися у Вільні. Тільки хвороба могла схилити його до цього. Знову ж це не збігалося з іще більш дивною інформацією: професор чітко написав, що він особисто оперував Добранецького. Це б означало, що йому якось вдалося зняти тремор лівої руки. Усе це видавалося Люції вкрай загадковим. Оскільки він просив Ранцевича затримати Кольського, він мав заздалегідь, ще у Варшаві, знати, що не повернеться одразу, а на кілька днів залишиться у Вільні.

Якщо він здоровий, то що могло його змусити залишитися в місті? Тут напевно тільки справи родинні. Можливо, приїзд дочки чи зятя?.. Але у такому разі чому він не згадує про це?..

Люція губилася у здогадках. Нарешті вирішила запитати в Омели, що він думає про це. Вона гадала, що перед від’їздом професор міг говорити з ним про свої деякі таємничі плани.

Але Омела нічого не знав. Він прочитав листа і знизав плечима.

– Якщо його так тягне до Вільна, – сказав він, – мабуть, там під час лікування він зустрів якусь дівчинку.

– Дурниці верзете, – скривилася Люція.

– Бо бачите, пані, – з безаперечною впевненістю продовжував Омела, – якби йшлося про мене, ви б могли бути впевнені, що я, відкривши якусь надзвичайно цікаву корчму, можу загрузнути в ній десь по дорозі. Але ж він не віддає честь Бахусові. А вам належить знати, що, крім Бахуса, лише Венера керує світом. Ну, додаймо до цього ще Меркурія. Тож судіть самі, кому з них, Меркурію чи Венері, маємо завдячувати сором’язливому ризикованому випадові нашого приятеля.

Звичайно, вона ні на хвилину серйозно не сприйняла недоречного натяку Омели і вирішила поговорити з Кольським. Їй це пішло легко, бо тепер вона могла показати йому лист професора, лист, сповнений таких приємних слів про Кольського.

– Власне кажучи, я не повинна вам, пане Янеку, давати це в руки, бо ви можете зазнатися, – пожартувала вона. – Але ви тут ніби у відпустці, тож прочитайте його.

Кольський насправді трохи збентежився від похвальби Вільчура на свою адресу. Не менш його здивувало рішення професора залишитися у Вільні. Щодо операції сказав:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Этика
Этика

Бенедикт Спиноза – основополагающая, веховая фигура в истории мировой философии. Учение Спинозы продолжает начатые Декартом революционные движения мысли в европейской философии, отрицая ценности былых веков, средневековую религиозную догматику и непререкаемость авторитетов.Спиноза был философским бунтарем своего времени; за вольнодумие и свободомыслие от него отвернулась его же община. Спиноза стал изгоем, преследуемым церковью, что, однако, никак не поколебало ни его взглядов, ни составляющих его учения.В мировой философии были мыслители, которых отличал поэтический слог; были те, кого отличал возвышенный пафос; были те, кого отличала простота изложения материала или, напротив, сложность. Однако не было в истории философии столь аргументированного, «математического» философа.«Этика» Спинозы будто бы и не книга, а набор бесконечно строгих уравнений, формул, причин и следствий. Философия для Спинозы – нечто большее, чем человек, его мысли и чувства, и потому в философии нет места человеческому. Спиноза намеренно игнорирует всякую человечность в своих работах, оставляя лишь голые, геометрически выверенные, отточенные доказательства, схолии и королларии, из которых складывается одна из самых удивительных философских систем в истории.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

Бенедикт Барух Спиноза

Зарубежная классическая проза