Читаем Про маму полностью

Лія здогадувалася, що гроші я витратив. Але вона все одно не могла в це остаточно повірити. В уявленні Лії я був людиною дивною, непередбачуваною, незрозумілою нікому, навіть собі. Але вона мене любила, абсолютно мене не розуміючи. Така любов і є найсильнішою — коли люблять не за щось, а наперекір всьому.

Лія, яка була звикла і готова до усіляких моїх дивацтв і витребеньок, все ж таки вірила, що я знаю межі дозволеного і що я ці межі ніколи не перетну. Це для неї було аксіомою.

Усякій людині потрібні аксіоми, інакше легко загубитися у безлічі різновидів напівправди, що супроводжують нас по життю на кожному кроці.

Лія не могла відмовитись від своїх аксіом. Однією з таких аксіом була її свята впевненість, що коли дуже хочеш і стараєшся, то можна досягти всього. Все її донедавнє життя доводило цю тезу: Лія зробила кар’єру, ставши старшим дизайнером у ательє на Фешн-стріт. Лія добилася того, що вони з чоловіком купили фешенебельний будинок з басейном. Добилася, щоб її донька вступила до престижного університету, успішно його закінчила і вдало вийшла заміж. Перелік досягнень Лії був доволі довгий, і вона сподівалась, що він і надалі буде лише зростати.

Але мама своїми двома страшними хворобами несподівано підвела під цим переліком товстезну риску. Лія не могла змиритись з тим фактом, що не все їй до снаги, що є речі, з якими вона не здатна нічого зробити. Мама скоро помре.

Лія бажала зайнятись організацією майбутнього похорону, зробити для мами хоча б те, що ще могла. Вона воліла вибрати, так би мовити, престижний похоронний дім, місце на престижному цвинтарі — для неї це було дуже важливо. Вона думала, в якій сукні краще поховати маму.

Сукня! Ну звісно ж, в тій зеленкувато-блакитній сукні, гаптованій золотавою ниткою, мама вдягала її у найурочистіших випадках. І обов’язково треба нафарбувати мамі губи яскраво- червоною помадою. Адже це улюблений мамин колір. Він так пасує до її білої шкіри і чорного волосся, яке майже до останніх днів зберігало пишність та колір і посивіло лише за кілька тижнів до смерті.

Лія серйозно поговорила із татом, і той нарешті погодився, що коли вже прийшов час зайнятись майбутнім похороном, то має сенс купити на кладовищі місце і йому, поруч із мамою, і сплатити авансом всі ритуальні послуги на двох. Все це коштуватиме приблизно двадцять п’ять - тридцять тисяч доларів.

Але грошей в мене не було. Я прийшов до тата, і, винувато опустивши голову, зізнався татові в усьому:

—   Розумієш, іноді мені здається, що роман вже дописаний, що він удався. Тоді я наймаю чергового редактора, плачу йому, він редагує та радить, що змінити, щоб роман гарантовано взяли до друку. Я слухаю його поради, знову переробляю, але досить швидко мені стає очевидним, що в романі все одно повно недоліків. Ну хто би міг подумати, що послуги тих проклятих редакторів такі дорогі? А я ж — не забувай — ніде не працюю...

Тато спочатку дивно посміхнувся, начебто я пожартував. Потім упер в мене важкий похмурий погляд. Він намагався, але не міг осягнути цю новину:

—   Ти нероба і марнотрат! — нарешті вигукнув він. — Ти — безчестя нашої родини.

—   Коли-небудь мій роман буде виданий, і ви всі будете мною пишатись, — заперечив я.

—   Припини брехати! Краще би ти повернувся в родину, до дружини і дитини! Іди геть, не хочу тебе бачити.

Тато дуже рознервувався. Я побоювався, що в нього зараз підніметься тиск і доведеться викликати «швидку».

—   Ну то й нехай! — огризнувся я і, виходячи, вдарив ногою двері.

Я спробував взяти позику у банку, але позаяк я ніде не працював, позику мені, звичайно, не дали.

Дізнавшись про все, Лія накинулася на мене громо-блискавицею:

—   Ти остання свиня! У тебе не має ані краплини совісті!

Вона обрала два місця на дорогому кладовищі, заплативши за них і ритуальні послуги для обох батьків своїми грошима.

Після цього ми припинили з нею будь-яке спілкування. Ми нічого не хотіли знати одне про одного.

Я завжди знав, що Лія — вперта і бездуховна жінка, котру ні в чому не можна переконати. Я знав, що для неї важливо лише те, що про неї каже оточення: її колеги в ательє, її подруги, які живуть в таких же розкішних будинках, як і вона, її сусіди.

Але в даному випадку, назвавши мене «останньою свинею», Лія була цілком правою.

***

Наша родина розвалювалася.

Родина! Для мами це було найвищим духовним законом, священним словом, священним поняттям. Мама знала, що наше життя на землі тримається лише завдяки родині. Дуже проста формула людського існування. Рід. Родина. Все решта — від лукавого.

Мама не втручалася в приватне життя своїх дітей. Вона була мудрою, хоча часто-густо називала себе дурепою.Мама не сказала «ні», вона лише несхвально скривила обличчя, коли познайомилася із нареченим Лії, і так само, через деякий час, — із моєю майбутньою дружиною. Насупилась з якимось наче жалем. Мамі не сподобались ані її майбутній зять, ані невістка. Але ми зробили свій вибір. І мама цей вибір прийняла.