Читаем Пафос полностью

Але ні, цей вірш занадто вульгарний (а також занадто зимовий). Ти насвариш мене за цей вірш і ще двадцять два рази назвеш бакланом і невдахою. Ліпше я прочитаю тобі оцей, із присмаком питомо здорового нигілізму (він витверезить нас на виході з «Коляборанти», щоб ми змогли більш-менш зграбно дочалапати до наступного склепу з музичкою і зависайлами):

А-13

…Крізь мрійливі тумани станиславівських каварень Траха досягає мурмотіння Фіони:

— …Не називай мене кашалотиком.

— Не буду, сонечко… Ти подивись, що ховалось за цим квадратом. Ні, ти тільки подивись. Прикол. Подарунок волохатого сейфа.

На екрані мерехтить текст:

ЛІНҐВАРНА БОМБА

Розмишлізми для прилошеної шелупоні

Ти, задрочений юний вояче, хочеш зруйнувати просмерділу демократією державу? Тобі до сверблячки кортить витопити тол з іржавого гарматного набою, вкрутити у нього запал, зроблений з латунної гільзи у шкільній майстерні, і підірвати до дідька той базар, де твоя мати-алкашка продає зубну пасту за два відсотки від виручки. Якщо я правий, тоді ти — кінчений поц! Тебе схоплять найманці олігархів, перш ніж ти підбереш довгі шмарки, що звисають з твого революційного носа. Базар не здохне ніколи, бо він не є ані спорудою, ані місцем, він не є, навіть, організацією суспільства. Базар — це горизонтальний спосіб висловлювання. І не дивуйся з того, що на пасовиськах ідіотів усі вруна приносять лише розчарування. Адже ти, юначе, — тільки машина безвідповідальності, а тебе жере-виригує і ще раз жере Машина вживання і вживлення. Твоє місце — це завжди місце твоєї поразки, виключно Місце Твоєї Поразки. Твої вороги сміються з тебе. Чуєш їхній ситий вдоволений непереможний регіт? Я чую, юначе. І саме тому я кажу тобі: Нехай вибухне Лінґварна Бомба!

В Євангелії від Філіппа говориться, будьте уважні: «67. Істина не прийшла у цей світ голою, вона прийшла в знаках і образах. Світ не отримає її інакше». Повторимо тобі, юначе, щонайбанальнішу з істин: світ і зміст світу існують у вигляді текстів і упроявлені через гливку, задубілу від вживання марнотного, факану-бадану мову.

Нехай вибухне Лінґварна Бомба!

Із державою, юний воїне, із цим горизонтальним монстром Впорядкованого, треба поводитись, як із текстом. Як з великою, розгалуженою до апаратного переситу, до потворності, до мертвості всіх знаків і всіх носіїв знаків, цитатою. Всі держави виникли, як затвердіння помилок, накопичених у первинному тексті. Держава — величезні надими слів. Не мова обслуговує державу, а держава мешкає у Домі Мови, як оскаженілий Мінотавр у Лабіринті. Потвора ходить, бігає, повзає фонетичними коридорами, вигризаючи з їхніх мурів бюрократичні сленґи і кайдани дебільних правописів, правила вмирання і брехливі означення, якими прикриває свою драконячу шкіру. Потвора не здогадується, що кожної миті в неї під ногами може вибухнути Лінґварна Бомба!

Ми створили Бомбу як малу Машину вживання і вжив-лення, замаскували її літературою і голодну випустили на суржикові пасовиська держави-потвори. Література колись породила цю державу (оповідально-сентиментальну, наскрізь літературну, немов педагогічна рада в гуманітарному ліцеї), література її вб'є, відправить панахиду над її прорідженим хробаками фейлетонним трупом і поховає під купою театрального мотлоху.