Читаем Пафос полностью

— Маленька, в тебе жовті білки. Не виключено — це не жарт — наявність гепатиту… Тут складний шифр, моя люба, — виправдовується творець «Візантійського Полковника». — Але ж, прошу панство ретельно і з присутністю толерації зауважити: ми з кожним днем невблаганно та неспинно просуваємось вперед. У нас, науково висловлюючись, реґулярні успіхи. Престіж крєпчаєт, мощно возрастаєт процент…

— Словесний пронос в тебе регулярний, більше нічого. Ти — баклан. Я чую ці фуфлові відмазки вже п'ятий тиждень. Чи ти вже так мене маєш за останню вівцю? Ненавиджу таких гнилих пацанів. І базари ваші гнилі ненавиджу.

— Упс, красунечко… Геном людини розшифровували п'ятдесят років.

— Це ти мене так втішаєш? Чи себе?

— Тебе.

— Який ти чуйний.

— І розумний. І щирий. І красивий.

— Мене чекають з результатом, щирий мій. Люди чекають. Люди! Не баклани дешеві… Не в'їхав ще, ні?

— Вибач, кашалотику. Як мешканець симулякрів не годний я дорости до твого фанатизму. Та й фанатизм тут не зарадить. Сідай за комп, спробуй…

Фіона виходить з кімнати, грюкає дверима.

Трах відчуває себе винним. А коли Трах відчуває себе винним перед невблаганним судом непарадоксальної жіночої логіки, він починає нестримно фантазувати.