Читаем Наталка Полтавка полностью

Так і я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити. Тілько там треба утаїти, що я письменний: у них, кажуть, із розумом не треба висоватись; та се невелика штука. І дурнем не трудно прикинутись.

Петро и Микола.

П е т р о (выходит на сцену и, не видя Миколы, поет).

М и к о л а (в сторону). Се не із нашого села і вовся мені незнакомий.

П е т р о (в сторону). Яке се село? Воно мені не в приміту.

М и к о л а (подходя к Петру) Здоров, пане брате! Ти, здається, не тутешній.

П е т р о. Ні, пане брате.

М и к о л а. Відкіль же ти?

П е т р о. Я?.. (С улыбкою). Не знаю, як би тобі і сказати - відкіль хочеш...

М и к о л а. Та уже ж ти не забув хоть того міста, де родився?

П е т р о. О, запевне не забув, бо і вовся не знаю.

М и к о л а. Та що ж ти за чоловік?

П е т р о. Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села, а тепер іду в Полтаву.

М и к о л а. Може, у тебе родичі єсть в Полтаві або знакомі?

П е т р о. Нема у мене ні родичів, ні знакомих. Які будуть знакомі або родичі у сироти?

М и к о л а. Так ти, бачу, такий, як і я - безприютний.

П е т р о. Нема у мене ні кола, ні двора: весь тут.

М и к о л а. О братику (берет Петра за руку). Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити.

П е т р о. Правда твоя, брате; но я, благодареніє богу, до сього часу прожив так на світі, що ніхто нічим мене не уразить. Не знаю, чи моя одинакова доля з тобою, чи од того, що і ти чесний парубок, серце моє до тебе склоняється, як до рідного брата. Будь моїм приятелем...

Те же й возный выходит от Терпилихи с перевязанною рукою шелковнм платком.

Выбороный - в белом рушнике через плечо, каковые дают в Малороссии старостам при сватанье.

Возный выходит вперед и прохаживается впоперечь сцены с довольною миною.

Микола и Петро стоят в стороне поотдаль, а выборньй громко говорит в дверь Терпилихи.

В ы б о р н ы й. Та ну-бо, Борисе, іди з нами! Мені до тебе діло єсть.

Т е р п и л и х а (в своей хате). Дайте йому покой, пане виборний! Нехай трохи прочумається.

В ы б о р н ы й. Та надворі швидше провітриться.

Т е р п и л и х а. В хаті лучче: тут ніхто не побачить і не осудить.

В ы б о р н ы й. За всі голови! (Отходит от двери). Не стидно, хоть на сватанні і через край смикнув окаянної варенухи (Увидя Миколу). Здоров, Миколо! Що ти тут робиш? Давно вернувся із города?

В о з н ы й. Не обрітається лі в городі новинок каких курйозних?

В ы б о р н ы й. Адже ти був на базарі - що там чути?

 М и к о л а. Не чув, далебі, нічого. Та в городі тепер не до новин; там так старі доми ламають, та улиці застроюють новими домами, та кришки красять, та якісь пішоходи роблять, щоб в грязь добре, бач, ходити було пішки, що аж дивитись мило.

В о з н ы й. Дивитись мило, а слухати, що міщанство і купечество говорить, чи мило, чи ні?

В ы б о р н ы й. А що ж вони будуть говорити? Не тепер же та й не од себе видумали таку перестройку города. Хто ж виноват безпечним людям, що не запаслися заздалегідь деревом, досками і дранню. Од того і тяжко. Ви думаєте, весело і старшині принуждати других виполняти те, що їм велять. Та що ж робить, нігде дітись, коли треба управлятись.

В о з н ы й. Що правда, то правда; трохи крутенько загалили, так і те ж треба сказати, що всякий господар для себе ж і строїть.

М и к о л а. Інші хати такі були, що якби не веліли порозламовати, то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів. Коли прислухатись, хто більше гримає на сю перестройку, то одні тузи, багачі. А середнього розбору мовча строять. Да уже ж і город буде, мов мак цвіте! Якби покойні шведи, що згинули під Полтавою, повставали, то б тепер не пізнали Полтави!

В о з н ы й. По крайній мірі - теє-то як його - чи не чути чого об обидах, спорах і грабежах і - теє-то як його - о жалобах і позвах?

В ы б о р н ы й. Та що його питати: він по городу гав ловив та витрішки продавав... (К Миколе). Чом ти, йолопе, не кланяєшся пану возному та не поздоровиш його? Адже бачиш - він заручився.

М и к о л а. Поздоровляю вас, добродію... А з ким же бог привів?

В о з н ы й. З найкращою зо всього села і всіх прикосновенних околиць дівицею.

В ы б о р н ы й. Не скажемо, нехай кортить! (Отходя). А се що за парубок?

М и к о л а. Се мій знакомий; іде із Коломака в Полтаву на заробіток.

В о з н ы й. Хіба-разві - теє-то як його - із Коломака через наше село дорога в город?

П е т р о. Я нарошне прийшов сюда з ним побачитись.