Читаем Наталка Полтавка полностью

Петро и Микола.

П е т р о. А що, Миколо! яка чутка?

М и к о л а. Не успів нічого і спитати. Лихий приніс возного з виборним. Та тобі б треба притаїтись де-небудь. Наталка обіщала на час сюда вийти.

П е т р о. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

М и к о л а. Я кликну тебе, коли треба буде.

Петро прячется

Микола и Наталка.

Н а т а л к а (выходя поспешно). Що ти хотів сказати мені Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.

М и к о л а. Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного?

Н а т а л к а (печально). Посватана... Що ж робить, не можна більше сопротивлятися матері. Я і так скілько одвильовалася і всякий раз убивала її своїм одказом.

М и к о л а. Ну, що ж? Возний - не взяв його враг - завидний жених. Не бійсь, полюбиться, а може, і полюбивсь уже?

Н а т а л к а (с упреком). Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись! Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав. його, пожалів би і мене, і його.

М и к о л а. Петра? (Поет).

Н а т а л к а (заплакав). Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бідна! (Помолчав, указывает на реку). Бачиш Ворскло?.. Або там, або ні за ким.

М и к о л а (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.

Н а т а л к а. Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і совсім не тим став, що був.

М и к о л а. Коли хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.

Н а т а л к а. Ти чорт знаєть що верзеш, піду лучче додому. (Хочет уйти).

М и к о л а (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв'яжись од мене.

Н а т а л к а. Говори ж - що такеє?

М и к о л а. Хочеш бачити Петра?

Н а т а л к а. Що ти? Перехрестись! Де б то він взявся?

М и к о л а. Він тут, та боїться показатись тобі, потому що ти посватана за возного.

Н а т а л к а. Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я іще не вінчана... Та ти обманюєш!..

М и к о л а. Не обманюю - приглядайся! Петре, явись!

Наталка при появлении Петра вскрикивает: "Петро!" Петро вскрикивает: "Наталка!", оба стремятся друг к другу, обнимаются.

Немая сцена.

М и к о л а (поет),

П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

Н а т а л к а. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе - божусь...

М и к о л а (перебивает). Об любові поговорите другим разом, ліпшим часом; а тепер поговоріте, як з возним розв'язаться.

Н а т а л к а. Не довго з ним розв'язаться: не хочу, не піду, та й кінці в воду!

П е т р о. Чи добре так буде? Твоя мати...

Н а т а л к а (перебивает). Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

П е т р о. Возний - пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.

Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!

П е т р о. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.

М и к о л а. Трохи Петро неправду говорить.

Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!