Читаем Мовні ґрати полностью

Третя збірка віршів Пауля Целана Мовні ґрати, що з'явилася в 1959 році у видавництві «С. Фішер ферлаґ», за своїм обсягом — найменша в усьому його поетичному спадку. Однак її питома вага в контексті творчої еволюції поета є чи не найбільшою. Ущільнення поетичної мови виявляється вже у назві збірки. В порівнянні з двома попередніми книгами — Мак і пам'ять та Від порога до порога, — назви яких складалися ще з кількох словесних компонентів, новий титул Sprachgitter (Мовні ґрати або Мовоґрати) виражає свою поетологічну програму в одному-єдиному слові, яке приховує в собі граничну щільність семантичних та образних пластів. Це слово в німецькій мові не надто поширене й звучить дещо незвично й «одивнено». Однак воно не є свавільним новотвором Целана. У Словнику німецької мови Грімма воно подано з таким тлумаченням: «У жіночих монастирях ґратки (заґратоване віконце) в кімнаті для перемовин, через які черниця може розмовляти зі світськими відвідувачами» (том 16, колонка 2758). У цьому сенсі воно означає «обмеження, перешкоду, відгороджування — але водночас і уможливлення розмови, ґратки між розмовляючими»[19]. Метафорично воно неодноразово вживається у прозі німецького письменника Жан Поля. Так, у романі Гесперус про хвору на очі княгиню Аніолу сказано, що «обклеєні шпалерами двері й мовні ґрати її очей були запнуті чорним крепом»[20]. Або трохи далі, в епізоді, де Еммануель очікує своєї смерті й спрямовує погляд у трансцендентальне: «Тиша є мовою духовного світу, а зоряне небо — її мовними ґратами — однак за зоряними ґратами тепер не з'являвся жоден дух, жоден Бог»[21]. Однойменну назву мають також поетичний цикл та один з центральних віршів книги, який є програмовим і ще більше підсилює назву збірки та тісно кореспондує з її титулом.

Збірка охоплює тільки 33 поезії, які виникли між 6.3.1955 та 3.11.1958 рр. Для Целана цей час був позначений багатьма важливими подіями, частково вельми невтішними, як, наприклад, матеріальна непевність (через яку він з січня до травня 1956 р. мусив працювати перекладачем у Міжнародному туристичному бюро в Женеві), чи перші ознаки афери Ґолль і відсутність сподіваної у зв'язку з нею солідарності з боку німецьких письменників і критиків, зростання антисемітських настроїв у Німеччині й посилення правих у Франції. У цей час він переступає той символічний поріг, який Данте Аліґ'єрі й Гельдерлін означили як «середину життя» і який психологічно вимагав погляду назад. Все це часом приводило його до резиґнації, яка паралізувала і сковувала його творчі сили. В одному з листів до свого друга Германа Ленца, який припадає на цю життєву фазу, він зізнається: «Але повір мені, я б давно написав Тобі, якби — я ще міг писати. Тому що я залишив за своїми плечима — за своїми плечима? — такий безсловесний рік, що змушений сумніватися, чи цей стан добіжить коли-небудь свого кінця»[22].

Одначе для цього існували й інші, іманентно-літературні причини, які мали, можливо, ще суттєвіше значення, — в цей час у ньому відбувається переоцінка дотеперішніх поетичних принципів, поступово формується нове розуміння поезії, її призначення та її завдань. Найчіткіше його нові поетологічні погляди виражені у відповіді на Анкету книгарні Флінкера в Парижі 1958 року, в якій, зокрема, читаємо: