Читаем Мертва зона полностью

Джонні встав, натяг грубий светр і вийшов надвір. Дивлячись, як з рота вихоплюються клубки пари, він рушив до дровітні. Ліворуч від дверей височів стіс рівненьких, за розміром топки полін, що їх він нарубав восени. Поряд стояв ящик з трісками, а біля нього лежала купа старих газет. Джонні присів і взявся їх перебирати. Руки враз задубли, та він перебирав далі, аж поки знайшов те, що шукав. Недільну газету тритижневої давності.

Він приніс її в дім, поклав на стіл у кухні й почав гортати. А натрапивши на потрібну статтю, сів перечитати її.

Статтю супроводило кілька фотографій: на одній була якась стара жінка, що замикала двері, на другій — поліційна машина посеред безлюдної вулиці, а ще на двох — майже порожні крамниці. Заголовок сповіщав: «Полювання на душогуба з Касл-Рока триває… і триває».

П’ять років тому, говорилося в статті, молода жінка Елма Фречет, що працювала в одному з місцевих кафе, була зґвалтована й задушена, коли поверталася з роботи додому. Прокуратура штату і поліція Касл-Рока провели спільне розслідування. Наслідків — ніяких. Через рік у маленькій квартирці на третьому поверсі будинку на Карбайн-стріт було знайдено літню жінку, також зґвалтовану й задушену. Ще через місяць убивця знов дав про себе знати: цього разу його жертвою стала учениця місцевої середньої школи. Нове, ще ретельніше розслідування, із залученням фахівців із ФБР, так само не дало ніяких наслідків.

На наступних виборах, у листопаді 1972 року, шерифа Карла М. Келсоу, головного охоронця порядку в окрузі мало не від часів Громадянської війни, забалотували і на його місце обрали Джорджа Беннермена, великою мірою завдяки його активній участі в кампанії «Знайти душогуба з Касл-Рока».

Минуло два роки. Злочинця так і не вистежили, але й убивства припинились. Та ось у січні цього року було знайдено тіло сімнадцятирічної Керол Денбарже. Відколи батьки заявили про її зникнення, вважалося, що вона пропала безвісти. З тією дівчиною в школі раз у раз щось траплялося: вона вічно спізнювалась, пропускала уроки, двічі її ловили на дрібних крадіжках у крамницях, а одного разу вона втекла з дому й дісталась аж до Бостона. І Беннермен, і поліція штату припускали, що дівчина «голосувала» на шосе і вбивця підібрав її. Знайти її тіло допомогла відлига, що раптом випала серед зими: на нього натрапили два хлопчаки біля Стріммерового потічка. Головний патологоанатом штату визначив, що смерть настала місяців за два перед тим. І, нарешті, 2 листопада цього року виявлено ще одне вбивство. Жертвою стала Етта Рінгголд, учителька початкової школи Касл-Рока, яку в місті добре знали й любили. Все життя вона була парафіянкою місцевої методистської церкви, мала диплом бакалавра в галузі початкової освіти, брала активну участь у доброчинній діяльності, захоплювалася поезією Роберта Браунінга, її тіло знайшли в трубі, прокладеній під другорядною ґрунтовою дорогою. Убивство міс Рінгголд набрало широкого розголосу по всій північній частині Нової Англії. Згадували в цьому зв’язку Альберта де Сальво, душителя з Бостона, та ніякі порівняння не могли вгамувати збурену громадську думку. Аж ніяк не сприяла цьому й опублікована в очолюваній Вільямом Лоубом газеті «Юніон лідер» у не такому вже й далекому Манчестері, штат Нью-Гемпшир, редакційна стаття під назвою: «Поліція сусіднього штату ні кує, ні меле».

Далі в тому задавненому, випущеному майже місяць тому тижневику, що вже встиг просякнути гострим духом дровітні, цитували двох місцевих психіатрів, які охоче погодилися прояснити ситуацію за умови, що їхніх прізвищ не буде названо. Один з них звертав увагу читачів на особливий різновид сексуального збочення — схильність чинити якесь насильство в момент оргазму.

«Дуже мило, — подумав Джонні, гидливо скривившись. — Отже, він душив їх, коли кінчав». Біль у голові дедалі дужчав.

Другий ескулап відзначив те, що всі п’ять убивств було вчинено наприкінці осені чи на початку зими. І хоч маніакально-депресивна особистість не улягає ніяким усталеним схемам, проте перепади настрою в таких хворих звичайно пов’язані із зміною пір року. У злочинця міг бути спад агресивності з середини квітня приблизно до кінця серпня, а потім вона починала наростати, сягаючи свого «піка» на той час, коли було вчинено вбивства.

У період маніакального, або «пікового», стану той чоловік, як видно, стає надміру сексуально збуджуваним, дуже активним, сміливим і безбоязним. Судячи з усього, він упевнений, що поліція до нього не добереться, — так закінчував свій висновок анонімний психіатр. А автор статті, підсумовуючи сказане, зауважував: «І поки що така його впевненість має під собою підстави».

Джонні згорнув газету й поглянув на годинник: ось-ось мав повернутися батько, якщо тільки не застряг у дорозі через сніг. Тоді взяв газету, відніс її до плити й засунув у вогонь.

Не моє це діло. А Сем Вейзак усе-таки свиня.

Не ховайся в печері, Джонні.