Читаем Ловець невинних душ полностью

На жертві була світла нічна сорочка, до непристойності задерта — було видно її ноги аж до промежини. На голові — недбало скріплене шпилькою у формі квітки волосся. Жертва загубила один із капців.

— Численні вогнепальні поранення. У руці стискає аркуш паперу.

Вона готувала список закупів. Ручка лежала на столі.

— Тіло спрямоване до дверей: мабуть, щойно вона побачила вбивцю, спробувала його спинити. Встала з-за столу, але ступила тільки крок.

Спалахи фотоапарата визначали новий, інший темп. Сандра зосередилась на цих звуках, як музикант, що під час гри слідує за метрономом. Водночас вона всотувала найменші деталі місця події, закарбовуючи їх у цифровій пам’яті фотоапарата та своїй власній.

— Друге тіло — чоловіче, приблизно від десяти до дванадцяти років, сидить спиною до дверей.

Хлопчик навіть не зрозумів, що сталося, хоча Сандра вважала, що думка про несвідому смерть втішала лише живих.

— Він у блакитній піжамі, нахилився над столом, обличчя занурене в миску з кукурудзяними пластівцями, глибока вогнепальна рана на шиї.

Сандра, однак, не бачила смерті у двох тілах, пошматованих кулями, або в бризках крові, що повільно сохла на підлозі. Не було її ані в застиглих очах мерців, які спостерігали, не бачачи нічого навколо, ані в незавершених жестах, якими жертви прощалися зі світом. Вона була деінде. Сандра вже знала: найважливіше, що смерть може ховатися в деталях. І вона шукала їх, дивлячись в об’єктив камери. У кавовій гущі, яка запеклася на пічці, вилившись зі старої кавоварки, що кипіла, поки хтось не вимкнув газ, щойно побачив цей жах. У гуркоті холодильника, що й далі зберігав свіжість харчів. У телевізорі, що транслював веселі мультики. І після цієї різанини тривало вигадане, безглузде життя. Смерть таїлася саме в цій брехні.

— Непоганий початок дня, чи не так?

Сандра повернулася й вимкнула мікрофон.

На порозі, схрестивши руки, стояв інспектор де Мікеліс із погаслою цигаркою в роті.

— Чоловік, якого ми бачили у ванній, працював у приватній охоронній фірмі, що перевозить коштовні вантажі. У нього був пістолет, легальна зброя. Вони жили на його зарплатню, мали кредити, виплати за автівку й невеликі проблеми через це наприкінці місяця. Та в кого їх немає?

— Навіщо він це зробив?

— Зараз опитуємо сусідів. Чоловік часто сварився з дружиною, але не аж так, щоб викликати поліцію.

— У сім’ї були напружені стосунки?

— Здається, так. Він ходив на тайський бокс, був чемпіоном регіону, але його дискваліфікували за вживання анаболіків.

— Бив її?

— Про це нам розкаже судмедексперт. Але точно був дуже ревнивий.

Сандра дивилася на напівоголене тіло жінки, що лежало на підлозі, й думала: «До трупа вже не ревнуватимеш. Більше ніколи».

— Гадаєте, у неї хтось був?

— Можливо, хтозна… — Де Мікеліс стенув плечима, відтак змінив тему: — Що у вас із ванною?

— Я поставила там першу камеру, знімаю панорамні фото. Чекаю, поки Серджі скінчить і мене покличе.

— Це сталось не так, як може здатися…

Сандра поглянула на де Мікеліса.

— Що це означає?

— Він не застрелився. Ми порахували гільзи, і всі вони на кухні.

— То що в такому разі скоїлось?

Де Мікеліс ступив крок у квартиру й вийняв цигарку з рота.

— Він був у душі. Вийшов голий із ванної кімнати, узяв пістолет, що лежав у коридорі, в кобурі поряд з уніформою, подався в кухню і, стоячи десь там, де зараз стоїш ти, вистрілив у сина. Цілився в потилицю, упритул. — Інспектор показав рукою. — А потім вистрілив у жінку. Усе тривало кілька секунд. Повернувся до ванної, але підлога була слизька. Підсковзнувся і впав, ударився головою об раковину й розтрощив череп, — пояснив інспектор і додав саркастично: — Часом велич Бога постає в таких дрібних актах помсти.

«Бог не має із цим нічого спільного, — подумала Сандра, придивляючись до хлопчика. — І цього ранку він був явно деінде».

— О сьомій двадцять усе було скінчено, — резюмував інспектор.

Вона повернулася до ванної дуже схвильованою. Останні слова де Мікеліса її налякали. Коли Сандра прочинила двері, її оповила пара. Серджі вже закрутив обидва крани душу й стояв навколішки перед валізкою з реагентами.

— Чорниці, проблеми завжди у ягодах… — бурмотів колега.

Сандра не розуміла, про що він. Чоловік здавався стурбованим, тому вона вирішила ні про що не питати, адже не хотіла побачити його реакцію. Упевнилася, що апарат усе зафіксував, і зняла його зі штативу. Перш ніж вийти, звернулася до Серджі:

— Я заміню карту пам’яті, і повернімося до деталей. — Вона роззирнулася. — Тут немає вікон, і штучного освітлення недостатньо. Думаю, нам знадобляться лампи малої потужності, як гадаєш?

Серджі подивився на неї.

— Гадаю, що зараз маю саме таку позу, у якій мені краще було б, як повії, опинитися серед отих мачо на мотоциклах. Оце було б доречно.

Від вульгарності Серджі вона знітилася. Якщо це був жарт, Сандра його не зрозуміла. Але вираз його обличчя свідчив, що він не хотів змусити її розсміятися. За хвилину Серджі повернувся, ніби нічого не сталося, до своїх реагентів, і вона вийшла в коридор.