Читаем Холодна Гора полностью

З початком квітня мене було переведено до значно меншої камери, що містилася на першому поверсі. Нова камера знаходилася по другий бік коридору. Вона мала лише одне вікно, що виходило на малий внутрішній двір в’язниці. Оскільки вона була поруч з туалетом, у ній було повно мух. Я написав скаргу начальникові в’язниці у зв’язку зі зміною камери і, головним чином, через мух, що дуже вже докучали мені в новій камері. Коли я зараз подумки повертаюсь до того випадку і до всього, що довелося пережити в ув’язненні пізніше, і перш за все на Холодній Горі, той перший період видається мені ідилією. В тій новій камері я мав можливість навіть удень лежати в ліжку. Я роздобув десь шматок дерева й використовував його як різець, котрим, лежачи в ліжку, вишкрябував на стіні формули і робив різні розрахунки Своїм тілом я затуляв від очей наглядача те, що писав. Я бавився вирішенням таких проблем як нескінченість множини простих чисел та іншими теоретичними проблемами. Для переміни занять читав історію Юліана Сорела. Спав дуже багато. Спати вдень не дозволялося, але наглядач мене не будив. Ніколи пізніше у своєму житті я стільки не спав, як у тій малій камері. Сплю я, зрештою, погано і не потребую багато сну. Мені вистачає п’яти годин, але рідко коли доводилось стільки спати, тому що я добре сплю лише за дуже сприятливих обставин. Але в тій малій камері я таки пізнав мистецтво спання.

Уранці мене будили птахи. На подвір’ї було два дерева. Одне — мертве — весною не зазеленіло. Десятки птахів, однак, звили на ньому свої гнізда, у той час як друге дерево, що зеленіло поруч, вони чомусь обминали. Подвір’я було тісне. Знаходилось воно повністю в тіні, і коли вранці сонце торкалось найвищих гілок мертвого дерева, першою відгукувалася якась птаха, а за нею починали інші. Вони зчиняли неймовірний галас і будили мене. Моє вікно виходило на південь, і коли я прокидався, то бачив відбитки перших сонячних променів на вершині дерева і це якоюсь мірою втішало мене на цілий день.

Тим часом було заборонено отримувати передачі. Натомість дозволено в’язням отримувати з дому по 50 карбованців щомісяця. Гроші вписувались їм на спеціальний рахунок і можна було купувати за них продукти харчування в тюремному магазині-«лавочці». Кожні два тижні, а пізніше щомісяця приходив спеціальний тюремник і приймав замовлення. Я завжди замовляв багато цукерок. Тюремник був обурений моєю легковажністю. Він намовляв мене: «Краще б ти потратив свої гроші на хліб та солонину». Але я ще не був для того достатньо голодним і був добре підгодований завдяки передачам Олени. А цукерок потребував тому, що був позбавлений можливості палити. Трьома місяцями пізніше, коли настав голод, мені не спало б на думку витрачати лічені карбованці на такі надмірності.

Я довідався, що Марсель уже заарештований. Не пам’ятаю докладно, чи повідомив мені про це слідчий, чи я сам довідався через якийсь недогляд у режимі з боку тюремної адміністрації. Такі «проколи» в режимі траплялися час від часу, але вони ніколи не були випадковими, бо їх організовували самі слідчі. Це я усвідомив значно пізніше. Двічі зі мною траплялися під час слідства такі випадки.

Один раз після допиту в слідчого Рєзнікова я зустрів у коридорі свого приятеля Гоутерманса, який аж зблід і з великим подивом витріщив на мене очі. Він не був заарештований, а чекав там як свідок.

Імовірно, Рєзніков хотів дати мені знати, що контролює мої зізнання, які торкаються мого колишнього життя за кордоном. Іншим разом я був викликаний до канцелярії щось підписати. Наглядач провів мене повз приміщення, двері якого були трохи відчинені. Я кинув погляд усередину й пізнав Горського, якого було вже заарештовано і який саме роздягався. У пізніші часи, коли масові арешти порушили суворі правила ізоляції, мені довелося зустрічатися з людьми, котрі змогли переказати мені відомості про друзів. Але то вже були, дійсно, випадковості, яким пильність гебістів не могла запобігти.

Слідство припинилося на тиждень, потім знову поновилося.

Кілька вечорів слідчий допитував мене стосовно моїх знайомств із різними радянськими людьми в Москві, Ленінграді та Харкові.

Потім він перейшов до питань, що торкались мого колишнього життя за кордоном. Очевидно, в той же самий час вивчалася моя кореспонденція з метою пошуку інформації щодо підозрілих моментів.

Я тоді ще не усвідомлював методики й механізмів ведення слідства.