Читаем Холодна Гора полностью

У молодості я познайомився в організації з безліччю людей, які не справляли на мене ніякого враження. Дуже важко через багато років пригадати, де й коли ти познайомився, але в цьому випадку я пригадав усе досить ясно. Після фашистської студентської демонстрації у Віденському університеті я зустрів Карола з Едеком Германом на сходинках університету й Карол нас познайомив.

— Хто такий Карол Ланг?

З Каролом Лангом у мене були близькі стосунки. Мені було 19 років, коли ми познайомились. Він вийшов із польської партії.

Ще гімназистом був засуджений на три роки ув’язнення за революційну діяльність. Його батько, заможний адвокат, за великі гроші виклопотав йому короткотермінову відпустку з в’язниці. Ту відпустку Карл використав для втечі за кордон. Він був зразком марксиста-ленінця. Своєю послідовністю та твердістю характеру він справив на всіх нас велике враження. Хоч ми й були соціалістами, але мали досить неясне уявлення про перебіг історичних процесів. Він повністю підпорядкував своє особисте життя справі партії та революційного руху. За допомогою революційної діалектики аналізував кожне явище навіть у найвіддаленіших сферах науки та мистецтва. Його спосіб мислення не був схематичним, він був живим і енергійним.

Ми також бачили, що Карол Ланг усього себе вкладав у свою теорію і тим самим заслугував на нашу повагу і навіть симпатію, оскільки спосіб його життя був новиною для нас. Саме під його впливом я вступив до комуністичної партії.

— Коли ви бачилися з Каролом Лангом останній раз?

— У 1932 році у Відні.

— Чи знаєте, що з ним сталося потім?

— Він повернувся до Польщі й працював там нелегально. Одного дня він сидів у кав’ярні з значною персоною, членом центрального комітету партії й помітив, що до залу зайшов поліцейський шпигун, котрий добре знав того керівника партії. Карол сидів із товаришем біля вікна. Він добре бачив шпигуна, а його напарник не міг того бачити, бо сидів до нього спиною. Карол розбив шибку, щоб дати можливість члену центрального комітету втекти. Той утік, а Карола заарештували.

— З того часу ви чули що небудь про Карола Ланга?

— Він отримав п’ять років, але його особу встановити не вдалось, бо він жив з підробленими документами. Та через два роки у в’язниці встановили його справжнє прізвище і вияснили минуле.

Тоді додали йому ще три роки. За ґратами в Станіславській в’язниці він захворів на очі, — здається, то був туберкульоз очей, який призвів його майже до сліпоти. Його приятелі з Відня недавно зверталися до мене з проханням, щоб я виклопотав від Комінтерну постанову про те, щоб його внесли в обмінний лист на перше місце з приводу його хвороби. Йшлося про те, щоб він міг достроково закінчити свій в’язничний строк і приїхати до нас у Радянський Союз.

— Хто конкретно просив вас про це клопотання?

— Лолек Л., приятель Карола.

— І що ви зробили в цій справі?

— Я не міг зробити нічого. По-перше, я не мав жодних стосунків з польською партією, по-друге, моя власна позиція в зв’язку з арештом моєї дружини так ослабла, що моє клопотання могло скоріше нашкодити, аніж допомогти.

— Які стосунки ви мали з Ганною Овсіївною Бейліною та Єлизаветою Марківною Фрумкіною?

…Обидві ці жінки були секретарками Пудалова, голови технічної ради Народного комісаріату важкої промисловості. Пудалов був покровителем дослідної станції для охолодження до низьких температур — ДСГО. Був він одним із найдосвідченіших інженерів у країні.

Якщо не помиляюсь, ще до революції працював головним інженером Путилівських заводів у Петербурзі. Орджонікідзе запросив його до Народного комісаріату і кожен важливий проект надсилав йому на експертизу. Чи йшлося про реконструкцію московського заводу автомобілів «Сталін», яка коштувала мільйони карбованців, чи про впровадження нової методики синтезу аміаку, чи про запобігання аварій у хімічній промисловості країни, чи, врешті, про впровадження трактора нового типу — завжди питали думку Пудалова. То була людина старої школи, солідна, розважлива, передбачлива. Він не дбав про жодні особисті інтереси й цікавився лише проблемами індустріалізації. Поводився з людьми по-приятельски, за його посередництвом найлегше було дістатися до Народного комісара. Пудалов був позапартійним і мало цікавився політикою. З огляду на його великі заслуги, він був прийнятий у члени партії безпосередньо Центральним комітетом без проходження кандидатського стажу. Не було видно, щоб він з того дуже втішався, але з певністю можна сказати, що його не цікавила ніяка політична кар’єра, його повністю захоплювали технічні та промислові проблеми. Востаннє я бачив Пудалова восени 1936 року на початку «великої чистки» після процесу Зінов’єва. П’ятаков уже був тоді арештований, але ще не було нічого відомо про його долю. Я був вражений виглядом Пудалова в той час.