Читаем Ім'я рози полностью

Ми підійшли до робочого стола Адельма, на якому лежали щедро розписані сторінки з Псалтиря. То були аркуші якнайтоншого сирівця — царя над пергаменами, — і останній був усе ще прикріплений до стола. Ледь протертий пемзою і пом'якшений крейдою, він був вигладжений шпателем, і крихітні дірочки, зроблені по боках тоненьким стилосом, накреслювали лінії, які мали провадити руку митця. Першу половину вже вкривали письмена, і мініатюрист почав уже виводити по краях фігури. Натомість глянувши на інші, вже завершені аркуші, ми з Вільямом зачудовано скрикнули. На полях Псалтиря виринав світ навиворіт, протилежний світові, до якого призвичаїли нас чуття. Здавалось, немов на приконеччі істинної оповіді розгортається інша оповідь, глибоко пов'язана з нею через дивовижні алюзії in aenigmate[69], оповідь оманна, яка повідає про вселенну догори ногами, де собаки тікають від зайця, а козулі полюють на лева. Крихітні голівки на пташиних лапках, тварини з людськими руками на хребті, кудлаті голови, з яких вистають ноги, смугасті дракони, чотириногі із зміїною шиєю, сплетеною у тисячу нерозв'язних вузлів, мавпи з оленячими рогами, птахоподібні сирени з перетинчастими крилами на спині, люди без рук, на спині яких, наче горби, виростають інші людські тіла, фігури із зубастим ротом на череві, люди з конячою головою і коні з людськими ногами, рибини з пташиними крилами і птахи з риб'ячими хвостами, потвори з одним тілом і двома головами або з однією головою і двома тілами, корови з півнячим хвостом і крилами метелика, жінки з головами, вкритими лускою, наче риб'яча спина, двоголові химери, що сплелися з ящеромордими бабками, кентаври, дракони, слони, мантикори, одноноги, що простяглися на гілках дерев, грифон, з хвоста якого народжується лучник у повному воєнному обладунку, диявольські створіння з безконечною шиєю, череди людиноподібних звірів і звіроподібних карликів іноді на тій самій сторінці сусідували зі сценами сільського життя, де побут села було зображено так навдивовижу яскраво, що можна було подумати, буцім постаті ці живі — орачі, збирачі плодів, женці, прядильниці, сіячі, а поруч з ними озброєні арбалетами лиси і куниці напирали на наїжене баштами місто, яке обороняли мавпи.

Початкова літера, вигнута як L, у долішній своїй частині породжувала дракона, в іншому місці з великої літери V, що починала слово «verba»[70], наче природний пагін на стовбурі, виростала змія з тисяччю кілець, а з неї, мов листя і суцвіття, виростали інші гади.

Поруч з Псалтирем лежав напрочуд вишуканий Часослов, недавно, мабуть, закінчений, і був він такого малого розміру, що поміщався на долоні. Почерк був дрібний, а мініатюри на полях ледь помітні, око не могло відразу їх вловити, а мусило дослідити зблизька, й тоді вони поставали у всій своїй пишноті. І чудувався я: що за надлюдське знаряддя мав мініатюрист, який намалював їх, як зумів він зробити їх такими виразистими на цьому крихітному клаптику пергамену! Всі поля книги кишіли крихітними фігурками, які народжувались і виростали, немов живі, з кінцевих завитків кунштовно вималюваних літер: морські сирени, прудкі олені, химери, людські тулуби без рук, які, наче дощові хробаки, вилазять з-поміж рядків. В одному місці, немов продовжуючи «Sanctus, Sanctus, Sanctus[71]», — що повторювалося у трьох різних рядках, виринали три звірині постаті з людськими головами: дві з них єднались у цілунку, причому одна вигнулась додолу, а друга — догори. Малюнок сей я без вагань назвав би безстидним, якби не був переконаний, що таку мініатюру в тім місці має виправдовувати нехай не очевидний, але глибокий духовний смисл.

Коли я гортав сі сторінки, німе захоплення змагалось у мені зі сміхом, бо хоч сусідували вони зі священними рядками, постаті сі нестримно схиляли до веселощів. А брат Вільям, який теж розглядав їх з усмішкою, зауважив: «Babewyn — ось як звуть їх на моїх островах».

«У Галліях їх називають бабуїнами, — мовив Малахія. — Справді, свого мистецтва Адельм навчився у вашому краю, хоч пізніше вчився й у Франції. Це бабуїни, себто африканські мавпи. Фігури світу навиворіт, де будинки стоять на кінчику шпиля, а земля здіймається над небом».

Я згадав собі кілька рядків, які чув колись рідною говіркою, і не міг стриматися, щоб не проказати їх:

Alter Wunder si geswigen,

das Herde Himel hât überstigen,

das suit is vür ein Wunder wigen[72].

І Малахія підхопив, цитуючи той сам вірш:

Erd ob un Himel unter

das suit ir hân besunder

Vür aller Wunder ein Wunder[73].

«Молодець, Адсо, — вів далі бібліотекар, — справді, ці образки розповідають про землі, куди можна дістатися верхи на голубій гусці, де яструби ловлять рибу в ручаях, а ведмеді женуться у небі за соколами, раки літають з голубками, а трьох велетнів, спійманих у пастку, дзьобає півень».