Читаем Ім'я рози полностью

«"De pentagono Salomonis", "Ars loquendi et intelligendi in lingua hebraica", "De rebus metallicis"[63] Роджера з Герфорда, "Algebra" Аль-Куварізмі, латиною переложив Роберт Англік, "Пунічні війни" Силія Італіка, «Gesta francorum", "De laudibus sanctae crucis"[64] Рабана Мавра та "Flavii Claudii Giordani de aetate mundi et hominis reservatis singulis litteris per singulos libros ab A usque ad Z"[65], - читав мій учитель. — Блискучі твори. Але в якому порядку їх записують? — Він запитував з якогось тексту, якого я не знав, але напевно знав Малахія: — "Habeat Librarius et registrum omnium librorum ordinatum secundum facultates et auctores, reponeatque eos separatim et ordinate cum signaturis per scripturam applicatis"[66]. Як ви запам'ятовуєте місце, де лежить кожна книжка?»

Малахія показав йому анотації обік кожної назви. Я прочитав: ііі, IV gradus, V in prima graecorum; ii, V gradus, VII in tertia anglorum[67] і так далі. Я зрозумів, що перше число вказує місце книги на полиці, про полицю, або gradus, свідчить друге число, а третє число позначає шафу. Зрозумівши, що інші позначки означають залу або коридор бібліотеки, я насмілився попрохати детальніших пояснень щодо сих останніх distinctiones[68]. Малахія зиркнув на мене суворо: «Може, ви не знаєте, або ж забули, що входити до бібліотеки дозволено лише бібліотекареві. А отже, цілком слушно і достатньо, аби лиш бібліотекар умів розшифрувати ці позначки».

«А за яким порядком наведено книги у цьому списку? — спитав Вільям. — Це не схоже на предметне упорядкування». Він не згадав порядок за авторами, відповідно до літер абетки, бо спосіб цей почали застосовувати лише недавно, а отже, він ще був не вельми поширений.

«Своїм корінням бібліотека сягає в глиб часів, — мовив Малахія, — і книжки реєструють в міру їх придбання чи одержання в дар, коли вони опиняються у наших мурах».

«Серед них важко знайти потрібне», — зауважив Вільям.

«Досить, щоб бібліотекар вивчив перелік напам'ять і знав, коли надійшла кожна книжка. Що стосується інших ченців, то вони можуть покластися на його пам'ять», — він немовби мав на увазі не себе, а когось іншого; і я зрозумів, що говорив він про посаду, яку в той момент недостойно обіймав, але яку до нього обіймала сотня інших, вже померлих монахів, що передавали один одному свої знання.

«Зрозуміло, — мовив Вільям. — Отже, якби я шукав щось про пентакль Соломона, не знаючи достеменно, що саме, ви б могли сказати мені, що про це мовить книга, назву якої я оце прочитав, і знайти її на горішньому поверсі».

«Якби вам справді треба було дізнатися щось про Соломонову зірку, — мовив Малахія, — то перш ніж дати вам цю книгу, я б волів порадитися з настоятелем».

«Я оце прознав, — сказав тоді Вільям, — що недавно переставився один з ваших найталановитіших мініатюристів. Абат стільки розповідав мені про його майстерність. Чи не міг би я подивитись на кодекси, які він ілюстрував?»

«Адельм з Отранто, — сказав Малахія, недовірливо дивлячись на Вільяма, — з огляду на молодий вік, працював лише з маргіналіями. Він мав дуже жваву уяву і з відомих речей умів складати речі невідомі й дивовижні, приміром, сполучаючи людське тіло з кінською шиєю. Але онде його книги. Його стола ще ніхто не рухав».